Неділя, 20 липня 1879

Я просиділа три години в Ґавіні, де один за одним змінювалися панове Ґаллоні дʼІстрія, де Валлон, де Шодорді, де Шаторенар, де Пресак, Жері тощо. Кілька дам також, але я трималася в Ґавінієвому кабінеті з чоловіками — слухала й говорила про політику. Я зронила кілька влучних фраз, тож я стала приємною слухачкою і в мене піднявся настрій. Тільки й мови, що про вчорашні збори, про поведінку Принца на похороні та про все, що ви знаєте з газет.
Ніколи я не почувалася так добре, як серед цих сенаторів, колишніх послів, колишніх державних радників та депутатів. Теми були вдячні, тож кожен говорив цікаво й дотепно. Саме син барона де Нерво приніс найсвіжіші новини з авеню дʼАнтен і саме він намагався навернути Ґавіні до добрих почуттів. Але Ґавіні, хоч і дає свою згоду, тримається стримано. Він каже, що якби не був близький із Принцом, усе було б просто, але ж вони були друзями, а потім обзивали одне одного «принцом-бунтівником» і «штукарем» з одного й з другого боку. Словом, він пішов би туди лише в тому разі, якби Принц прислав до нього Жері чи когось іншого з друзів із проханням прийти. Саме тому, гадаю, Жері й прибув через годину по тому, як Нерво пішов.
А Жері, якого мені відрекомендували на Виставці, — близький друг Принца. Я слухала їх із Ґавіні, після чого Жері, бачачи галасливий спротив пані Ґавіні, сміючись, порадив мені навернути її, а оскільки надходила пані Мерсьє, дружина колишнього посла, він відвів мене вбік і заходився вихваляти переді мною Принца, наче моя думка щось важила, додавши, що треба навернути пані Ґавіні. Не те щоб Ґавіні були конче потрібні, але вони доволі корисні, надто він — добрий порадник; стара Ґавіні хотіла, щоб я її підтримала, а Ґавіні й Жері, висловлюючи свої «за» і «проти», час від часу позирали на мене, і я робила обом схвальні знаки, тож урешті Ґавіні закликав мене висловитися, а Жері запевнив, що Жером має мою прихильність, що він прочитав це в моїх очах. А найбільше мене бавить те, що серйозні люди майже серйозно прийняли мене у свої дебати — я кажу не лише про цих двох, а про всіх інших.
Що ж до Кассаньяка, то він не бачив імператриці, ні він, ні його дружина. Він навіть був цим доволі ображений, і Ґавіні звернув на це увагу Пʼєтрі, який написав на своїй візитній картці, доручивши Ґавіні передати її Кассаньякові, такі кілька слів: «Дізнаюся, що ви в Чизлгерсті з пані де Кассаньяк. Не відʼїжджайте, не побачившись зі мною» — «чи щось подібне». Але Ґавіні більше не бачив Кассаньяка, і картка тут, і він показав мені її, кажучи:
— Кассаньяк був там, як і всі ми, ба навіть менше за нас, бо я був усередині, у Камдені, а він був назовні, у Чизлгерсті.
Усім цим великим добрягам не було потреби мене навертати. Принц Жером уже мене вабить, бо він людина дотепна. Звісно, його слова цитують і розносять, а він не соромиться кепкувати... легенько зі своїх підданих. Ці люди, каже він, повсякчас приходять пропонувати мені корону. Якби я її прийняв, то, позаяк вони не носять її при собі, їм довелося б іти по неї, а тим часом надійшов би поліцейський комісар із наказом про вигнання.
Пан Жері (батько, звісно, бо син — аташе посольства в Брюсселі) вельми любʼязний, і я плекатиму це знайомство за кожної нагоди. Це дуже близький друг Принца.