Субота, 12 липня 1879

Читайте газети.
Я ходила показати портрет Діни Тоні, який зробив мені компліменти. Але це не годне зняти з мене цю сонливість, цей сум, це щось страхітливо гнітюче... Здається, наче я присутня на тій незбагненній церемонії там, удалині.
Усі мої особисті печалі ще дужче підсилюють це глибоке хвилювання, цей незбагненний біль.
Боже мій! Навіщо Ти це вчинив! Боже мій, навіщо Ти це вчинив?
Пані Ґавіні приїхала по мене, і ми поїхали до Булонського лісу. Я сподівалася цим розворушитися, але дізналася, що Кассаньякова дружина буває в іспанської королеви і що королева її цілує і що пані де Кассаньяк сказала королеві, ніби імператриця запросила її на шість днів до Чизлгерста і ніби вона напише їй звідти про всі подробиці.
— Вона поїхала туди, як усі, — додає пані Ґавіні, — ну скажіть, чи стане імператриця морочитися з пані де Кассаньяк. Тож усі з цього сміються, надто вже брехливі ці Кассаньяки.
— Але ж, пані, ті, хто знає, сміються, а от на інших це справляє враження, — кажу я.
— Та що ви! У Парижі всі це знають! З цього сміються.
Усе це неминуче, але мене це таки дуже дратує.
Кажуть, що Пополь перекинеться до пана де Шамбора, легітимісти в захваті, портрети Кассаньяка аж кишать у монастирях. Для повчання черниць, певно. Та якщо наш кандидат здійснить цю еволюцію, він зробить це з усією притаманною йому спритністю. І, здається, тепер я розумію мету цих останніх статей про Жерома, про ґарантії тощо. Це його дуже потішить. Його ідеалом було б стати сином хрестоносця й боронити Короля й Бога, Бога й Короля своїм добрим толедським клинком. Побачимо...
Я дуже нещасна, щось чорне й сумне огортає мене всю. І я раз у раз ловлю себе на думках про ті жахливі церемонії там. Я плакала, але недостатньо, мене щось гнітить.