Неділя, 13 липня 1879

Я й справді не знаю, що за насолода в тому, щоб плакати. Шукаєш цих переживань, жадібно хапаєш газети, що видавлюють із тебе потоки палючих сліз... а потім почуваєшся наче задоволеним.
Ми поїхали на великий військовий парад, і на виході я змогла побачити Арно доволі зблизька й доволі довго, щоб сказати вам, що він не гарний. Він був червоний (бігав по карету), та й бувають дні, коли людина бридка. Словом, я бачила його бридким, а надто мав він вигляд... дурний, я анітрохи не перебільшую. Гадаю, він залицяється до однієї американки, високої, доволі огрядної, дуже білявої, з великим обличчям сліпучої білизни. Убрання поганого смаку. Їх дві сестри, я бачила їх у Палаті. Він має досить дурний вигляд, щоб залицятися до цієї особи. Я тепер захоплююся ним лише як мільйонером. Що ж до пані Арно, то це справжня імператриця.
Як таке можливо, що вона — панна Ґішар, удова Арно?
Розкішне й елегантне вбрання, постава, хода, вигляд: королева.
Приходять Музе, і ми бавимося крутінням столів.
Не знаю, чи ці добрі дами шахрували, хоча навряд.
Дух Принца зʼявився й сказав нам, що не любить ні Жерома, ні Віктора. Потім був Віктор-Еммануїл, король Італії, який сказав нам, що не любить Жерома, що Жером не царюватиме й помре насильницькою смертю за рік і пʼять місяців. Його син Віктор стане президентом або Диктатором за сім років.
Що королю Умберто лишилося жити трохи більше двох років.
Я не дуже переконана.
Кажуть, що принцеса Беатриса збирається постригтися в черниці. Які жахливі речі.
Та чому ж саме я відчуваю й оплакую всі ці нещастя?