Понеділок, 16 червня 1879

Отож я звітую вам про сьогоднішнє памʼятне й скандальне засідання, яке своїм розгулом насильства й дурості неодмінно ввійде в історію.
Я їду туди з мамою, і кавалери в нас — Левер і Жанвʼє де Ла Мотт (у якого є ще й другий син, якого пора женити і про якого мені говорила пані де Байєль! Тьху ти!). Приїхавши до Версаля, ми сідаємо в конку, і я з утіхою бачу, що панове Депутати знають і цінують мої ніжки...
Справді, знаєте, я чула, як дехто з них шепотів це один одному на вухо. Отож ці панове проводять нас на наші місця, і засідання починається. На мені капелюшок, який мені личить, і це додає мені зухвалості дивитися на весь світ і на Кассаньяка так, ніби я щойно вийшла заміж за великого князя. Пані Едмон Адам — у ложі Президента Республіки; я марно шукаю пані Арно. На одній із трибун видно пані де Буаебер (нібито нову коханку Кассаньяка), яка недавно розʼїхалася зі своїм чоловіком, маркізом де Буаебером, і живе під опікою дуже багатого старого дядька. Ми в ложі Ґамбетти, тож я не знайшла доньки Акар, яка була в дипломатичній ложі. Мені дуже хотілося б, щоб цей звʼязок виявився правдою... але маркіза довга, кутаста, не надто елегантна, плечі трохи скособочені, а обличчя овече. Підмальовані брови й шкіра, що легко червоніє. Загалом якесь там «не знаю що», яке може подобатися. Ідеться, як ви знаєте, про законопроєкт Жуля Феррі.
Мірабо підіймається на трибуну — повільно, холоднокровніше, ніж будь-коли, — і, дочекавшись цілковитої тиші, починає неквапно, як, кажуть, говорив Мірабо. Попри всю хулу, якою його обдаровують, його слухають напрочуд уважно.
Але вже на другій фразі промовець захоплюється, і здіймається страшенний галас. Ґамбетта дуже запальний і від самого початку, за слово, яке за інших обставин потягло б щонайбільше заклик до порядку, накладає найсуворішу кару. Зчиняється такий гармидер, що глядачі на трибунах підводяться, затамувавши подих... видовище неповторне. Депутати кидаються в півколо зали, від лайки доходить до рукоприкладства; я на власні очі бачу штурхани ліктями, удари кулаками, а може, й ляпаси; декого з навіжених виносять, виводять; люди кидаються розбороняти бійців. Справжнє побоїще. А тим часом Кассаньяк, блідий, нерухомий, споглядає баталію з висоти трибуни. Тоді Президент підводиться, вимовляє кілька слів, яких не чути, жестикулює й надягає капелюха. Ні, ніколи я не бачила нічого жахливішого за цього чоловіка в завеликому для нього капелюсі. Не знаю, який зловісний і страшний вигляд надавало це людині, ця дія, насправді така проста, але завдяки значенню, яке їй надають, вона справляє приголомшливе враження. Бійка триває, і трибуни звільняють від публіки.
Публіка кидається в кулуари, і випадково ми опиняємося поруч із Дон Карлосом.
Хвилювання надзвичайне (я збережу для вас завтрашні газети, ви там усе побачите, але дещо я розповім, бо боюся, що сцени кулачного бою, наприклад, повикидають через соромʼязливість). Кассаньяк-батько, добряче розгублений, походжає кулуаром, де зʼявляються також кілька депутатів правиці. Підходить Жанвʼє, обіцяє піти розпитати й повертається сказати, що засідання ось-ось відновиться; цієї миті прибігають квестор Марґен і Бешерель і кричать, що кулуари теж треба звільнити.
— Але навіщо? — питає Жанвʼє де Ла Мотт.
— Ну ж бо, ну ж бо, Бешерелю, — підхоплює Марґен, — виконуйте накази; пристави, виведіть публіку!
Половина вперто лишається, і поки пристави благають публіку вийти, а публіка зволікає з виконанням цього наказу, Жанвʼє піднімається до половини сходів, що ведуть на треті галереї, зупиняється там і на все горло кричить, що хоче, аби йому показали статтю регламенту, за якою публіка не може лишатися в кулуарах.
— Але, мій любий друже, — так само на все горло відповідає йому Марґен, — дайте ж мені домогтися поваги до закону!
— Немає такого закону! Публіка має право лишатися в кулуарі; трибуни — не кажу, але ж ваші трибуни замкнені на ключ, отже, нічого не видно.
Нарешті вирішують загнати нас до зали очікування. Дон Карлос, вродливий, як бог, і далі сидів, і пристав, який його не знав, підійшов до нього й мало не торкнувся його плеча, щоб той вийшов; тоді я побачила, як збунтувалася королівська кров: принц підвівся й насупив брови так, як уміє лише король. Він нічого не сказав і вийшов разом з іншими, але цей рух і цей погляд мене вразили. Оскільки натовп був величезний, Жанвʼє подав мені руку, а барон Осман повів маму.
Нарешті засідання відновлюють, і ми повертаємося на свої місця.
Усі схвильовані.
Кассаньяк знову виходить на трибуну, і, здається, вперше його бачать щирим. Він геть приголомшений і говорить дуже швидко, голосом, у якому чути гнів. Поки він говорить, Арно стоїть так природно й з такою античною і водночас сучасною грацією, що я мимоволі дивлюся на нього й милуюся всіма його рухами, такими гнучкими, такими чоловічими й водночас такими граційними. Неможливо мати більше чару й снаги, і якщо його арабська голова лишає бажати кращого, то тіло й усі його рухи — незрівнянної краси. Ні, голова пасує до тіла, і мої очі просто шаленіють від цієї істоти. Так рідко трапляється чоловік, гарний увесь.
Гарні голови трапляються, вишукані чоловіки теж, але знайти цю вишуканість у поєднанні з такою силою, молодістю і красою — ось що рідкість, і особисто я бачу таке вперше. Насамперед він бездоганно вдягнений, але, відкинувши цю світську чесноту й дивлячись на нього лише очима художниці, я зачарована й захоплена: кожен його рух, кожна поза (відкиньте лихий сенс цього слова) варті того, щоб їх змалювати. Недарма він син тієї чарівної жінки, яку я бачила.
Але Мірабо, блідий, збитий з пантелику, трохи опановує себе й закінчує тоном величної зневаги. Попри те, що він бере свої слова назад, виключення оголошено; тоді він кидає останню образу, сходить із трибуни й сідає на свою лаву, замість вийти. Президент погрожує йому генеральним прокурором, знову надягає капелюха й виходить.
Отже, попри втручання Руера, попри пояснення Кассаньяка, кари не помʼякшено. Кассаньяк був неправий, як і в інші дні, але Ґамбетта був брутальний і непослідовний. Він виправився, викресливши останні слова мого бідолашного Мірабо й тим самим знявши загальнокримінальний проступок і втручання генерального прокурора. Я дізнаюся про це на вокзалі від Ґавіні й Дюґе. Правиця невдоволена й збентежена, і всі ці чоловʼяги ганять Кассаньякову запальність, закидають йому брак розуму і розповідають, що вони сказали б на його місці. Кюнео піднявся до доньки Акар, яка у своїй мудрості вважала за потрібне сказати йому, що не схвалює шляху, на який ступає її чоловік. Кюнео спустився й переказав це Ґавіні та іншим, і всі вони сказали: навіть дружина ним невдоволена. Оце так, і ця жінка, яка не гідна навіть уві сні, говорячи про Кассаньяка, казати мій чоловік, дозволяє собі кидати на нього цю тінь своїм несхваленням.
Дати нову поживу заздрощам і бути такою нетямущою, щоб не відчути нагальної потреби в солідарності, яка мала б виявитися бодай мовчанням! Мерзенна тварюка. Немає пристойніших слів, щоб назвати цю безтактну істоту.
Як! коли всі й так надто схильні його ганити й вважати, що він був жалюгідний і дурний, то його дружина, його власна дружина, мусить ще й накликати на нього немилість своєю ідіотською мудрістю?!
Щоб усі мали право казати, що він не догодив навіть власній дружині?
Що вона хотіла цим сказати?
Бо, напевно, ця донька мерзенної авантюристки щось мала на думці... ні, справді, моя люба дружино вашого чоловіка, ви аж надто незграбна.
Уже в Парижі пан Руер підходить привітатися зі мною.
Ця дівиця мала б мовчати, бо її похвали були б такі ж смішні, як і її пишний осуд. Осуджуйте, пані, але вдома, але в серці, але не перед мерзенним Кюнео.
Кассаньяк був тим більше збентежений, що підготував і вже схвалив промову на чотири-пʼять годин (на манір Мірабо), а тепер не може її виголосити, бо не зможе обговорювати закони Феррі, які пройдуть чи не пройдуть, поки його не буде в залі. Це розчарування, від якого крається серце.
Мама віддає всю свою ніжність Покійному, і я теж, — на тлі брутальної, пʼяницької поведінки Ґамбетти, яка залишила в мене жахливе враження.
Не те щоб Покійний виявився янголом, ні; він був такий, як завжди, але, знаючи, яка там ворожнеча, треба було сказати їм це чемніше. Він лишився приголомшений суворістю Президента, який, певно, добре поснідав і радо дав собі волю спалахнути й погриміти. Ця невиголошена промова його пригнітила і принизила; загалом, гадаю, він не надто вдало викрутився. Надто ж ця вихватка після виключення — жалюгідна. Кажу вам, усі його друзі мали збентежений вигляд. Спершу я подумала, що несправедливість Президента піде на користь бонапартистам, але вони, на жаль, мабуть, не зуміли цим скористатися.
Поки мене не було, приходив Мультедо й сказав, що дружина Кассаньяка мила, але надто соромʼязлива, бо ще зовсім юна. Якби я була вдома, я виставила б його за двері.

Примітки

В оригіналі французькою: «manquer dʼesprit» (sic). ↩