Неділя, 8 червня 1879

Великий приз. Я сумна, хоч і вбрана в біле; елегантна, мила, у капелюшку, що мені личить. Солом'яний капелюшок із бантом із білого атласу. Сукня зі смугастої, арабської, крепованої тканини. Чудові чорні черевички від Феррі — кращих ні в кого немає.
Пані Ґавіні, Діна, я і пан Рандуен у восьмипружинній колясці, а Ґавіні й пані Рандуен у купе, чим красуня Одетта була незадоволена, тож на зворотному шляху пані Ґавіні взяла її до нас, а обидва чоловіки сумлінно їхали слідом. Чекали дощу, але погода була найкраща у світі. Я не розважилася, кавалерів не було, окрім двох Караджорджевичів, пана де Вернетта і ще капітана Блана, який привселюдно хизується знайомством із нами й запропонував мені свою руку, але я взяла Ґавінієву, а Блан дістався Діні. Коли він наблизився, я по-дурному злякалася, мені здалося, що він при Ґавіні заведе мову про Кассаньяка або про листи. Я почала пошепки проказувати молитву — так мені було страшно.
Пані Ґавіні розповідає, що сьогодні вранці бачила герцога де Ріволі, який хоче, щоб вона його оженила, і який смішив її протягом двох годин. Добра пані знає, що я хочу дуже багатого чоловіка, тож не думайте, ніби це для мене; вона розповідала про це просто Рандуен серед тисячі інших речей. Тоді я її розпитала й дізналася, що цьому панові сорок і що згодом він матиме шістдесят тисяч ліврів ренти, і що він дістане другий маєток-майорат, якщо матиме розум обзавестися сином, і що він шукає панну від двадцяти двох до двадцяти шести років із шістдесятьма тисячами ліврів ренти, як у нього. Не знаю до пуття чому, але я думала про нього кілька днів тому. Він невисокий, шатен, лисуватий, худорлявий; довго був коханцем Суворової, через що кажуть, ніби він буде найкращим чоловіком у світі, бо, схоже, виявив янгольську й чарівну вдачу аж до дурості.
Він часто їздить до Італії, і мені він видається прекрасною душею, сама не знаю чому. Йому сорок п'ять років, і він запевняє, що оженити його треба чимскоріш. — Ну ж бо, пані Ґавіні, на що ви здатні, як не оженити мене! — Ця добра стара Ґавіні з усіма своїми ніццькими підопічними.
Шкода, що мені нема бодай двадцяти трьох, я негайно вийшла б заміж. А такою, як є, я вважаю себе надто юною, щоб зрікатися кращої й несподіванішої долі. І якщо за два-три роки він іще не буде одружений, я спробую вийти за нього; та, на жаль, він буде одружений.
Я, може, трохи зелена, але мені здається, що це гидота — ці чоловіки, які, дійшовши певного віку, благають, щоб їх оженили.
Коли Ґавіні сказала мені, що Ріволі вже дійшов до такого, я остовпіла. Я уявляла, ніби цей зів'ялий пан, що повернувся з російських і князівських зв'язків, був таким собі мрійником, мандрівником із Рима до Неаполя, словом — прекрасною душею.
Хай йому грець!
Бідолашна маленька Берта, вона досить часто буває в нас, і сьогодні я кажу «бідолашна маленька Берта» без жодної іронії.
Вона нещасна. Її огидний чоловік мордує її, забороняє виходити з ним, виходить, не кажучи ні слова, повертається пізно, ходить усюди; а коли вона якнайприродніше питає його: куди ти йдеш, або: звідки ти, або: що ти робив? — він влаштовує їй сцени. А якось він змусив її йти пішки звідси до Бастилії, попри її скарги й затісні черевики, домашні черевики, тож вона повернулася з набряклими й стертими ногами, а тоді сказав їй, що це для того, аби відучити її виходити з ним. Словом, ціла купа гидоти. Для мене це ніколи не викликало й тіні сумніву. А ця дурна жінка, знаєте, що вона каже?
Я знаю, що Робер у глибині душі мене обожнює, але зараз є одна жінка, яка має на нього величезний вплив і яка забороняє йому бути зі мною, Робер такий слабкий. Кожен може на нього вплинути.
— І він... закоханий у цю жінку?
— Так... але в глибині душі він мене обожнює. А ще є одна панна, до якої він залицяється і від якої приховує, що я його дружина. Ця панна, дізнавшись, що Робер одружений, лютує й навмисне відбиває його в мене.
Продовжувати марно, чи не так?