П'ятниця, 23 травня 1879

Отож учора я пішла підслухати під дверима, що говорить моя шановна родина. І, гадаю, цього разу я вже не збережу жодних ілюзій щодо всіх цих людей.
Дві години я слухала, як вони втішають одна одну й заспокоюють своє сумління, звалюючи всю провину на мене й кажучи, ніби мене карає небо за те, що я переслідую бідолашного Жоржа. Усе, що могли б сказати чужі люди й вороги, було сказано. Мене обмовили, мене зганьбили, мене принизили. Зачепили всі мої гордощі й товстими брудними пальцями полапали всі рани мого кохання, відколи я стала панною. І я вже не вірю, що це дурість, бо коли Жанна, яка знає про переслідування проти цього бідолашного Жоржа, зустріла мою матір і сказала їй: люба подруго, люба подруго, Марі має рацію; не противтеся тому, щоб вас позбавили цієї ганьби.
— Моя чарівна матір відповіла: Та що ви, люба пані, навпаки, я хочу його позбутися, і не сумнівайтеся, що ми вживаємо заходів, ми вже їх ужили; а турбує й засмучує мене те, що моя бідолашна дитина компрометує себе, пхаючи свого носа куди не слід.