Субота, 24 травня 1879

Сьогоднішня «Пеї» слабка, стаття погана; чоловік підупав.
Ось іще один фальшивий лицар, фальшивий делікатник, фальшивий вірний, фальшивий хоробрець.
Тоні був мною не невдоволений, але цього замало...
Одне слово, я дуже роздосадувана, зараз побачите, чому.
Учора в нас була зустріч із Ґавіні в Салоні; дурепа Оельсніц прийшла по мене до ательє на двадцять хвилин пізніше, це мене розсердило, і я вже не хотіла йти раніше п'ятої, було, звісно, надто пізно. А Ґавіні чекав на нас із Арно, «який чекав на вас понад чверть години». Ось вам прикра річ; знайомство з молодшим чи зі старшим Арно було б чудовою справою в усіх сенсах... зрештою, мене це не дивує... І винна в усьому ця мала погань Оельсніц. Іншим разом такої нагоди не випаде... та ще й у Салоні. Одне слово!
Ми поїхали до Версаля цілком чарівно. Свіжі вбрання, хоч і похмурі кавалери: Ґавіні, Дюґе, до яких на зворотному шляху додалися панове де Майє, Ларре і ще один.
Стан у мене був чарівний. Прибувши за двадцять до другої, ми чекали двадцять хвилин на появу Президента, і одразу ж почалося з'ясування у справі Кассаньяка. Зчинився страшенний галас аж до третьої, потім було невелике затишшя, а тоді роз'їзд, тож о п'ятій ми вже були в Парижі.
А на зворотному шляху ми розмовляли про все це, і, гадаю, я була дуже мила, а коли мова зайшла про майбутні російські парламенти, Ґавіні згадав про предводителя дворянства, мого батька і таке інше...
Арно, звісно, був там, при Президентові, тільки обличчя його вже не видається мені таким гарним, він здався мені дрібним, чоло низьке і щось дрібне в носі. [Замазано: Але] що більше на нього дивишся, то більше милуєшся його статурою й усім його тілом. Якби можна було мати такого натурника, як він, вийшла б чудова річ.
Що ж до мого Поля, то деякі фрази він проказав надто швидко й не так голосно, як зазвичай, а втім, слухати його — одна з найбільших насолод, яку лиш можна зазнати. Світло, що падає згори в цій залі, осяює чола вельможних осяйним промінням, а коли в когось гарні важкі повіки, як у Поля, ці повіки теж переймають те світло, і виходить щось сонне, що аж бридке. Кассаньяк ззаду багато втрачає: його потилиця з волоссям ні довгим, ні коротким, тобто волосся зачесане назад, на чолі досить довге, а чим нижче, тим коротше, і на потилиці майже як у решти смертних; так от, нічого елегантного в цьому немає. Він гладшає, чоловік Джулії. Чому він її ховає?
Одне слово. Голос у нього чарівний. Робера Мітчелла й ще одного обрано, щоб піти вимагати сатисфакції від помічника секретаря Ґобле, а якщо Ґобле відмовиться, Кассаньяк сказав Ґавіні, що завадить йому з'явитися у Версалі, «що наступить йому на ноги й плюне йому в обличчя». Бачите його, мого Кассаньяка. Це янгол...
Удома застаємо силу-силенну жінок: пані Ґавіні, де Байєль, де Соуза, де Вікерслот; пана й пані Ґолдсмід, пана Тюркана і російську співачку.
Одне слово, голова в мене запаморочена... малюймо, і тоді, може...