Неділя, 18 травня 1879

Ми зайшли до Коліньйон, і мене дуже вразило її вбоге, занедбане житло. Її батьки тримають щось на кшталт мебльованих кімнат у пасажі Марбеф, це геть прості люди, а батько ходив у дерев'яних черевиках і підмітав двір. А Коліньйон, яка була компаньйонкою при доньці єгипетського віце-короля і яка така елегантна, така витончена, так добре вихована! Справді, її доля сумна, і якби не це мале чудовисько Оельсніц, я взяла б її до себе, і все було б якнайкраще в найкращому зі світів.
Жанна позувала мені, і ми лишили її на обід. Не варто й казати вам, що це жінка шляхетного роду, бездоганно вихована, дуже освічена й розумна. Вона погано вдягнена, і її мають за дошку, тоді як насправді в неї одне з найвродливіших тіл, які можна побачити, хоч вона смаглява й тонка.
У неї чудові очі, рот завбільшки з очі та з ширину носа. Але коли вона говорить, рот стає великим. Ніс дуже великий, але гарний і шляхетний.
Лебедина шия. Вона нагадує королеву Італії (принцесу Марґеріту), хоч і дуже смаглява; шкіра, втім, не темна, шкіра в неї досить біла.
Як ви знаєте, вона вийшла за барона де Вікерслота, сина княгині де ла Тремоліль, — жахливе бидло, брудне, лицемірне, низьке, схоже на біляву свиню.
Бідолашна жінка вже була при смерті, коли її родина врятувала її, домігшись розлучення. А доказ того, що вся провина на чоловікові, — те, що його ж рідна сестра, панна де Вікерслот, баронеса де Вос, свідчить на користь дружини.
Бідолашна жінка, вона ненавидить його так, як я ненавиділа Поляка... ви розумієте, у такому разі краще втопитися, ніж жити з чоловіком. А втім, гадаю, Жанна не могла б покохати нікого... це жінка Храму, якщо ви читали «Чоловіка-Жінку».