Понеділок, 19 травня 1879

Я зайшла до Жюліанової «сповідальні», щоб попросити його поміняти натурника для композицій, бо субота, четверта година, мені не підходить; а просити при всіх я остереглася б — якби він погодився, закричали б про... непостизм, термін недоречний, не маю часу. Отож я зайшла й пробула там близько двох годин, що видається неймовірним; спершу він почав під'юджувати мене, щоб я працювала більше, кажучи, що якби в мене була кров у жилах, я почала б наступного року. А потім я заговорила про натурників, сказавши про одного пана: він високий, чорнявий, дуже гарний.
— Усе той самий типаж, виходить! І тут... Жюліан мене (підгледів) і прочитав у моєму... мов у книжці, за тих бонапартистських часів, це було неважко, та ще й маю похвальну звичку давати все вгадати й змушувати підозрювати те, чого нема. Одне слово, я подумала, що краще розповісти все, як є. Я сказала тільки правду, мовивши, що жила приязню і вважала його лицарем Середньовіччя, і що лише перед лицем його останньої витівки я, можливо, подумала інакше й запаморочила собі голову. Так правдоподібніше. Потім я розповіла про п'ятьох жінок, щоб дати зрозуміти, у яких ми були стосунках.
Старий Жюліан уявляє, ніби цей чоловік навіки мій володар, ніби це перше кохання незгладне і що, хоч яка я пройдисвітка, він мене ошукав, — та купа інших думок, можливо, слушних. Я надто наполягала на тому, що він приходив у пошуках посагу, а я снувала донкіхотські речі. І позаяк цей жид Жюліан і далі змальовував мені хвилювання, які так сильно позначилися на моїй роботі, я дала йому слово, що нічого більшого не було і що скінчилося це листом такого змісту: «Спершу я думав, що ви не продаєтеся, потім я подумав, що ви коштуєте дорожче».
— Це був би удар батога, каже мені лукавий ідеал Амелі, якби ви не знецінилися в його очах тим, що ви самі звете «дурницями», дитячими витівками. А втім, бачите, як, попри той ваш так званий досвід, ви дитина перед чоловіками такого ґатунку.
Я бавилася, розмовляючи про все це й виказуючи свої високі почуття. Лише тепер я бачу, що ніхто не лишився в невіданні щодо мого сум'яття і що: Як же! каже Жюліан, коли у вас вихоплювалися фрази на кшталт: — і він наводив мені речі, які я вважала зовсім простими і які досить разючі, щоб мене мали за божевільну від Кассаньяка. Чолов'яга доходить висновку, що я його рабиня, його річ і що коли я божеволію від іншого, то це лиш галас, який я намагаюся зчинити в голові і який не сягає серця. Тоді я кажу йому, що намалюю його портрет.
— І це ще не кінець.
— Ви гадаєте, що він почне до мене залицятися. Та він ніколи не наважиться!

Примітки

Марі вживає побутовий антисемітський епітет «цей жид Жюліан» — насправді Жюліан євреєм не був. Цей зворот є народною лайкою тієї доби, збереженою тут як частина історичного тексту.