Середа, 7 травня 1879

Якби ця жага до роботи могла тривати, я проголосила б себе цілком щасливою. Я обожнюю малюнок, і живопис, і композицію, і начерк, олівець і сангіну; у мене немає й тіні бажання відпочити чи полінуватися. Я задоволена! Місяць таких днів дає поступ, рівний звичайним шести місяцям.
Це так захопливо й так чудово, що я боюся, аби воно не скінчилося. У такі хвилини я вірю в себе...
[Замазано: Ми виїжджали] з вулиці Ріволі на майдан Згоди, а Кассаньяк ішов пішки вздовж Тюїльрі. Він добре мене бачив. Я лишилася незворушною, тільки перестала наспівувати «кажуть, тебе одружують», що його повсякчас маю на вустах. Я на нього не глянула, тож мої очі лише ковзнули по ньому, як по всьому іншому на дорозі, і за мить карета «сховала мене від його погляду». Я добре стереглася висовувати голову, щоб подивитися на нас довше, — ба ледь не відсунулася назад. Він мав важкий вигляд і йшов поволі, мій ідеал. Я хотіла б бачити його роздратованим, бридким, зіпсованим, нестерпним. Та якщо він чарівний, і славетний, і так далі, я втішилася б тим, що обожнюю його.
Отож, як бачите, хай би що сталося, я була б задоволена. Гадаю навіть, що волію бачити його чудовим: мене це бавить, коли я кимось захоплююся... надто ж у такий побіжний спосіб; робота від цього навіть не страждає. Мені було приємно його побачити, у нього обличчя, на яке любо дивитися, добряче гладке чортеня, а не обличчя...