Четвер, 6 березня 1879

Що ж, я пишу натюрморт. Але вчорашні думки. Пригадую листа від Маркуара, де він писав мені: «Цієї зими в нас тут є одна полька, яка тут усім верховодить, панна Танська, вона займається скульптурою.»
Наприкінці зими ця панна вийшла заміж. Усе ясно й чітко, ця пригода. Вона, звісно, виходила у світ. Поїхати до Флоренції, зайнятися скульптурою і вийти заміж — оце інша річ; принаймні справа не затягується. А що, як поїхати до Флоренції? Це було б не так заради заміжжя, як заради того, щоб побачити світ; мені здається, у Флоренції нам було б добре.
Що ж, так і зробимо: наступної зими поїдемо туди на два місяці.
Тепер це стало хворобою — світ; двох місяців було б досить; я повернулася б сюди працювати... над чим? Я думаю так, ніби малярства не існує, і не можу збагнути, що ж таке слава... Та й справді, навіщо мучитися, коли є купа людей, які мають усе, яких обожнюють і від яких не вимагають ні талантів, ні знань.