Субота, 1 березня 1879

Ось день, який мене зістарив. Поль ходив до прокурора й до комісара. Тютчеви подали скаргу проти родини Бабаніних і проти Поля, нібито ми мали намір дати ляпаса дамі. Родина Бабаніних! Це абсурд, але завдяки минулому, влаштованому Жоржем, це ще й справляє враження. Поль наче розчавлений. Учора я змусила його написати до Де Пер'єра й до Скотті. Жодної відповіді. Уявляєте собі, як я страждаю. Лише ввечері я дізнаюся, що посильний, не знайшовши Де Пер'єра, приніс листа назад, а потім — що Поль бачив Скотті, що вони про це поговорили і що ці панове обидва сказали йому: викликати Ерістова не можна, бо ображений саме він. Учора надвечір, щоб підбадьорити Поля, я сказала йому, що, оскільки вони вигадують ці ляпаси дамам, ображений саме він; і він повторив це панам, що трохи заплутало становище. Та ще цей Поль! Не щастить мені! Ні, справді, треба з цим покінчити. Чоловіком я була б видатною, жінкою — я нещасна. Важко уявити людей у фальшивішому становищі одне щодо одного, ніж ми сьогодні. [замазано: Ніхто] не наважувався нічого сказати, і кожен здогадувався сам собі. Увечері ми трохи з'ясували стосунки.
Поль запевняє мене, що ці двоє друзів дуже добре до нього ставляться. Тривоги й муки трохи вщухають... треба бути поблажливою. Я таки написала статтю в дусі Кассаньяка, яка спричинила б відповідь, процес, дуель. Але це неможливо. Хто буде там, щоб відповідати? Поль? Він мусить їхати, та й справді не дуже зручно підштовхувати це велике тіло й електризувати цього добрягу, що боїться свого батька. Така справа, добре проведена, — і репутацію чоловікові забезпечено. А ще, якби стало відомо, що то я тут постановник, і якби братові довелося написати щось зненацька, без мене. Він геть не знає ні правопису, ні всього іншого...
Нарешті! Зітхнімо так, щоб у тому зітханні вмістилося все, і впокорімося. А проте, маючи гроші й два тижні часу, я могла б домогтися кращого результату. Ні, річ не в браку вправності й не в браку грошей. Усе псує минуле, це слабкість моєї матері відбивається на нас, і дев'ятнадцятирічний хлопець, як Поль, не може здолати стільки упереджень, та й пані Тютчева тут пустила коріння, хоч про її зв'язок і подейкують у родинному колі. Кажу вам, для цього потрібен повнолітній чоловік, здатний стати проти законів і не боятися завдати собі стільки клопоту, скільки його не звалилося б.
Після ляпасів Толстой і Проджерса та того захисту, що мама надала винуватцеві цих скандалів, тут потрібна була б я — чоловіком. Я б себе реабілітувала або наклала б головою в цій боротьбі.
Зрештою, нам лишається заплатити газетам, щоб вони розповіли цю історію.
Поль бачив Барнолу й показав йому всю справу. Барнола палко її схвалив. Та чи знайдеться бодай один, хто, знаючи правду, не схвалив би? Це втішає.
Але ця історія, змусивши мене страждати, водночас принесла мені добро. Перш ніж покинути Париж, я розгорнула Євангеліє й навмання прочитала рядок, аби дізнатися, що зі мною станеться в Ніцці, куди я їхала слухати Патті та брати сонячні ванни. І ось я прочитала про людей, яких вели на консисторський суд, і про суддів, і про... одне слово, про все, що з нами діється. Я засміялася, подумавши, що це безглуздя, і, розгортаючи Книгу ще кілька разів, щоразу знаходила щось такого самого штибу. Що ж, це повертає мені впевненість, я в дещо вірю. Усе ж це хоч щось відвойоване у ворога.
Хай як Поль мене заспокоює, завтра я надішлю Де Пер'єрові оцю записку:
Любий графе,
Це я порадила братові вдатися до вашої дружби, гадаючи в такий спосіб засвідчити вам нашу повагу. Я шкодую про це тим більше, що згодом мені довелося вдатися до неправди, аби вберегти його від... прикрощів, причиною яких була я сама.
Марі Башкирцева
Листи, завжди листи! Так, і ось іще один. Його напише дядько Олександр із Росії.
Пане прокуроре Республіки
Я дізнаюся, що пані Тютчева і князь Ерістов подали наклепницьку скаргу проти пана Поля Башкирцева і проти родини Бабаніних.
Пан Поль Башкирцев перебуває в Ніцці й може захиститися сам. Що ж до родини Бабаніних, то жоден член цієї родини вже понад два роки не приїздив до Ніцци. Ця скарга прагне сплутати родину Башкирцевих з особою того самого прізвища, що віддана пиятиці й давно зречена всіма своїми рідними. Та навіть ця особа вже багато років не з'являлася в Ніцці. Отож, пане прокуроре Республіки, я виступаю від імені всіх моїх братів, які з часу смерті пана Етьєна Бабаніна-батька представляють родину Бабаніних, протестуючи проти цієї спроби наклепу, над якою чинитиме суд добре відома неупередженість французької влади.
Прийміть, і т. д., і т. д.
Консул відповідає Полеві, що це не належить до юрисдикції консульства. Нам байдуже, він листа отримав, а більше нічого й не треба було.