❦
Середа, 22 січня 1879
Mercredi, 22 janvier 1879
Я погодилася повечеряти в Музе за умови, що піду о восьмій і буду єдиною запрошеною разом із тіткою.
J’ai consenti à dîner chez Mouzay à la condition de m’en aller à huit heures et d’être seule invitée avec ma tante.
Аж ніяк! Повно гостей!
Pas du tout ! Du monde !
Мені прикро, я ламаюся; мої кассаньяківські манери мене старять — там були дві дівчини років від девʼятнадцяти до двадцяти двох, які мені сказали: «Ви ж найстарша, починайте».
Je suis ennuyée, je pose; mes airs Cassagnac me font vieille, il y avait là deux jeunes filles de dix-neuf à vingt-deux ans qui m’ont dit : vous qui êtes la plus âgée, commencez.
І справді, зачесана я була як поважна дама, мені було прикро, я змерзла, під очима залягли тіні.
C’est vrai j’étais coiffée comme une dame, j’étais ennuyée, j’avais froid, j’avais les yeux cernés.
Були там і чоловіки... теж мені чоловіки!
Il y avait des hommes... ça des hommes !
[Верх сторінки порожній] [Півтора рядка закреслено]
[Haut de page blanc:][Une ligne et demie cancellée]
Та й яка різниця — я негарна й зівʼяла. Воно й не дивно, врешті-решт. Не треба було так нападатися на панну Акар. Я пропаща, я хочу померти.
Et puis qu’importe, je suis laide et fanée. Ça n’est pas étonnant après tout. Il ne fallait pas tant crier contre Mlle Acard. Je suis perdue, je veux mourir.
Це лише тому, що я не вмію сказати, але присягаюся вам, що моє життя — одна з найжахливіших мук, які тільки існують.
C’est seulement parce que je ne sais pas dire mais je vous jure que ma vie est un des plus atroces tourments qui existent.
Шпилькові уколи, комарині укуси, опіки на повільному вогні — і все це раз у раз переривається однією з тих добрячих лавин, які я мала втіху дістати на свою голову.
Pointes d’épingles, piqûres de moustiques, brûlures à petit feu, le tout interrompu de temps à autre par une de ces bonnes avalanches que j’ai eu le plaisir de recevoir sur la tête.
Ну що ж! Що поробиш?
Enfin ! Que voulez-vous ?