Субота, 14 грудня 1878

Я рідко коли бувала сумнішою, ніж ці два дні... Я мало працюю останнім часом, і домашнє життя тут нестерпне.
Найжорстокіший ворог не зміг би чорнити мене більше, ніж це роблять мої матері. Обурена, я їм відповідаю — і маю вигляд, ніби в усьому винна саме я. Вони непослідовні, пустопорожні, сварливі!
Я воліла б раз і назавжди добрячу бурю, ніж усі ці дрібні непослідовності, брак такту, дурощі, від яких я підскакую, плачу, вмираю.
Ця добра мадам Ґавіні — яка порожня й кумедна жінка, і завжди весела. Вона ніколи не слухає музики і сама ніколи не грає. Але вона така добра до мене; сьогодні ввечері я застала її, як вона милувалася моїм вухом і моєю щокою з материнським задоволенням.
Мені снилося, що дружина Кассаньяка мала руки, покриті чорним волоссям, і що вона (зовсім гола) прилаштовувала турнюр із кінського волосу спереду і ще один ззаду — це утворювало щось на кшталт спідниці. Потім вона надягла чорний оксамитовий тюрбан і здалася надзвичайно гарною.