Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Субота, 12 жовтня 1878 (Вечір)

Субота, 12 жовтня 1878 (Вечір)

Робер-Флері починає наслідувати Каролюса: іде, повертається (він отримав велику медаль на Всесвітній виставці), розмовляє після виправлення, закурює сигарету, кидається в крісло. Мені все це байдуже — я знаю, що він обожнює мене як учениці. Жюліан теж. Нещодавно шведка дала мені пораду — тоді Жюліан покликав мене до свого кабінету й сказав, що я повинна слідувати своїй природі; що живопис спочатку буде слабким, але це буде я, — тоді як «якщо слухатимете інших — я більше ні за що не відповідаю».

Robert-Fleury commence à faire son Carolus, il va, il vient, (il a reçu une grande médaille à l'Exposition Universelle), il cause après avoir corrigé, il allume une cigarette, il se jette dans un fauteuil. Ça m'est égal tout cela, je sais qu'il m'adore comme élève. Julian aussi. L'autre jour la Suédoise m'a donné un conseil, alors Julian m'a appelée dans son cabinet, m'a dit que je devais suivre ma nature; que la peinture serait faible au commencement mais que cela serait moi, tandis que si vous écoutez les autres je ne réponds plus de rien.

Він охоче дозволяє мені спробувати ліпити й збирається попросити Дюбуа дати мені поради.

Il veut bien que j'essaye de sculpter et va demander à Dubois de me donner des conseils.

Вперше в Парижі я каталася з задоволенням. Я була одягнена, зачесана пристойно, не поспішала. Діна залишилася з мамою — і я отримала почесне місце. Їхати спиною до коней — це катування замість прогулянки. Щосуботи робитиму так. Так дурно їхати в Буа абияк. Сьогодні я знайшла себе, мала успіх — усі дивилися на мене. Жалобна сукня й повстяний капелюх із перами. Ансамбль елегантний, comme il faut і цнотливий. У Олександра найгарніші коні й найгарніший екіпаж у Парижі. Він справді дуже шикарний.

Pour la première fois à Paris je me suis promenée avec plaisir. J'étais habillée, coiffée propre, j'avais pris mon temps, je ne m'étais pas pressée. Dina restant avec maman j'ai eu la place d'honneur. Tourner le dos aux chevaux est un supplice au lieu d'une promenade. Tous les samedis je ferai comme ça. C'est si bête d'aller au Bois n'importe comment. Aujourd'hui, je me suis retrouvée, j'ai eu du succès, tout le monde m'a regardée. Une robe de deuil et un chapeau de feutre à plumes. Ensemble élégant, comme il faut et chaste. Alexandre a les plus jolis chevaux et la plus jolie voiture de Paris. Il est vraiment très chic.

Огидний Блан теж там був — довелося вклонитися. Потім...

L'ignoble Blanc était aussi là, il a fallu le saluer. Puis...

Брудно одягнений, неуважний, схилений —

Salement mis, distrait, penché

Пан Ґот'є підходить;

Monsieur Gautier s'avance;

Ніццанець, навіть не по-недільному вбраний, хоч і прагне елегантності.

Niçois, pas même endimanché, Visant à l'élégance.

Так, це він — Пепіно, з часів трьох грацій. Він справді виглядав радим нас бачити; ми вклонялися кілька разів, і він підкликав свій фіакр, щоб спитати нашу адресу — якраз коли Олександр проїжджав повз нас на своїх чудових чорних конях.

Oui, c'est lui le Pépino, du temps des trois grâces. Il a eu l'air vraiment content de nous voir, nous nous saluâmes plusieurs fois et il fit approcher son fiacre pour demander notre adresse juste comme Alexandre nous passait conduisant ses délicieux chevaux noirs.

Якби я була кимось, я взяла б Пепіно під своє крило й зробила б із нього велику людину: йому ледве двадцять три роки, він надзвичайно розумний — і з таким розумом, з якого можна було б зробити один із найвизначніших умів. Але нещасний служить у «Кредиті де Ніцца» й, мабуть, не має іншої амбіції, крім як одружитися свого часу зі ста тисячами франків посагу. Прикро — бо він іще й гарний. Дуже високий, стрункий, гнучкий — ми порівнювали його в Ніцці з пальмою. Я малюю академії — і вгадую його академію: відновлюю по шиї й руках. Кругла шия, як колона, увінчана головою античних пропорцій, тобто маленькою для нас, хто звик бачити негарних людей, у яких не більше шести-семи голів на зріст. Б'юся об заклад, що академія Ґот'є — вісім голів, як у давніх. Величезні очі, каштанові, злегка здивовані, розумні й наївні.

Si j'étais quelqu'un je prendrais Pépino sous mon aile et j'en ferais un grand homme, il a vingt-trois ans à peine et il est extrêmement intelligent et d'une intelligence dont on pourrait faire un esprit des plus remarquable. Mais le malheureux est employé au Crédit de Nice et n'a sans doute d'autre ambition que d'épouser 100.000 francs de dot avec le temps. C'est triste car il est beau aussi. Très grand, svelte, souple, nous le comparions à un palmier à Nice. Comme je dessine des académies je devine la sienne, je le reconstitue d'après son cou et ses mains. Un cou rond, comme une colonne, surmontée d'une tête de grandeur antique, c'est-à-dire petite pour nous qui sommes habitués de voir des laiderons n'ayant pas plus de six à sept têtes de hauteur. Je parie que l'académie de Gautier a huit têtes comme les antiques. Des yeux énormes, marrons, légèrement surpris, intelligents et naïfs.

Рот — рівно достатньо великий, щоб не бути занадто маленьким, прикрашений вусами двадцяти трьох років.

Une bouche juste assez grande, pour ne pas être trop petite, surmontée d'une moustache de vingt-trois ans.

Матовий, креольський колір обличчя — і в усьому вигляді мало не дитяча незайманість; і при цьому, дивна річ, — вираз тонкощів і навіть незвичайної сили.

Un teint mat, créole et dans tout l'ensemble du visage un air de candeur presque enfantine et avec cela, chose étonnante, une expression de finesse et même de force peu commune.

А в усій цій істоті — щось сміхливе, недбале, добродушне, південне.

Et puis dans tout cet être il y a quelque chose de rieur, de nonchalant, de bon enfant, de méridional.

І подивіться, добрі люди: цей хлопець, з якого можна було б зробити диво! — нічого, маленький ніццанець, задовгий — і все. У нього стільки ж нахилів стати знаменитою людиною, скільки в мене — великим живописцем.

Et voyez bonnes gens ce garçon dont on pourrait faire une merveille ! n'est rien, un petit Niçois, trop long et voilà tout. Il a autant de dispositions pour devenir un homme célèbre que moi pour devenir un grand peintre.

Яка шкода, що я почала так пізно! Яка шкода, що він не почне ніколи.

Quel dommage que j'aie commencé si tard ! quel dommage qu'il ne commencera jamais.

У тридцять років ця дитина могла б бути дивовижно красивою, якби взялася вести пристойне — я навіть не кажу «елегантне» — життя й рушила б до амбіцій. Він ще задовгий, занадто нерішучий, — а пізніше стане ніццьким жахом. Яка жалість.

A trente ans cet enfant aurait pu être admirablement beau s'il se mettait à mener une vie propre, je ne dis même pas élégante, et à marcher vers l'ambition. Il est trop long encore, trop indécis et plus tard il deviendra une horreur niçoise. Quelle pitié?

Я вважаю Покійного таким чудовим, що, щоб зробити комплімент Альберу Ґот'є, скажу: він належить до жанру Кассаньяка зовнішністю. Але Покійному тридцять п'ять, він повний, одружений... Проте настане момент, коли цієї зими ми опинимося віч-на-віч десь. Це буде не весело.

Je trouve le Défunt si admirable que pour faire compliment à Albert Gautier je dirai qu'il entre dans le genre Cassagnac au physique. Mais le Défunt a trente-cinq ans, il est gros, marié... Il arrivera pourtant que nous nous trouverons face à face quelque part cet hiver. Ce ne sera pas amusant.

Чи був би Пепіно красномовним? Його не виховували з цією метою, і він, мабуть, навіть не читав Демосфена й Мірабо, маленький нещасник. І ось — це опановує мене, як рік тому. Тоді я скаженіла від бажання викрасти й виховати маленьку Александрін. Сьогодні мені хочеться переродити Альбера Ґот'є й зробити з нього все те, чим я сама не можу бути. Коли я скаржуся на те, що я жінка, мені кажуть, що жінки можуть чинити величезний вплив і керувати розумними чоловіками. Так, — але для цього треба когось бачити, з кимось говорити — і не бути засудженою до матері, тітки, двоюрідної сестри, панночки Ельснітц і прогулянки в Буа.

Est-ce qu'il serait éloquent, Pépino ? Il n'a pas été élevé en vue de cela et n'a sans doute pas même lu Démosthènes et Mirabeau, le petit misérable. Et bien voilà cela me prend comme il y a un an. Alors j'étais enragée pour enlever et élever la petite Alexandrine. Aujourd'hui j'ai envie de régénérer Albert Gautier et d'en faire tout ce que je ne puis être moi-même. Quand je me plains d'être femme on me dit que les femmes peuvent prendre des influences énormes et gouverner les hommes intelligents. Oui, mais pour cela il faudrait voir quelqu'un, parler à quelqu'un et n'être pas condamnée à une mère, une tante, une cousine, Mlle Oelsnitz, et une promenade au Bois.