Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Субота, 12 жовтня 1878 (Пізно)

Навіть припускаючи, що я — геній, хіба це написано на моєму білому й рожевому обличчі молодої панни, яка обходить озеро в супроводі своєї знатної родини? Якби я мала хоч 200 000 франків ренти — бачите, я не забагато прошу, — я б не просила ні в кого допомоги. Але так! Ах, як тяжко жити деяким людям.
Хотіла б я бути обмеженою, нічого не розуміти!
«Моя люба, ваш розум збентежений поганим читанням!» — скажете ви. Кажіть, кажіть собі. Усі дурні кажуть, що я скажена... І хіба ж не божевілля — амбіції, недоречні таланти?
Я ставлю себе дуже високо. Що ж, тим гірше; якщо я досягну успіху — визнають, що я мала рацію, якщо лишуся невідомою — я була б марнославною маленькою дурепою, незвичайною, всім чим завгодно. Я буду першою, хто з цим погодиться.
«Будьте доброю донькою, доброю матір'ю сімейства! — кажете ви мені. — Обмежте свій обрій цим». Ось так — окретиніть себе. Одним я вже є, а якщо ні — то не з моєї вини; другим я буду за будь-яких обставин, але я надто велика, щоб мені цього вистачило. І потім — усі ваші міркування мені байдужі, я не така, як усі, я маю відвагу вимовити цю фразу, яка є мало не в кожного на вустах.
А! Бачите... фонтан Треві на терасі готелю на Єлисейських полях.
Що огидно — так це безсилля! І ця лють від того, що заслуговуєш на добрі поради, доки не доведеш, що здатна на щось... Може, я ні на що не здатна — але я страждаю.