Субота, 5 жовтня 1878

Денгоф снідав із нами, приміряв мій пелісс, був страх який милий. Повернувшись із майстерні, я застала його в салоні — і пані Кубе теж.
Але сьогодні Робер-Флері приходив правити роботи в майстерні. Ну й натерпілася ж я страху.
Він сказав «ах! ха» і «о! хо» на різні лади, а потім:
— Ви займаєтеся живописом?
— Не зовсім, пане, — я писатиму лише раз на місяць...
— Ні, ви маєте рацію, що починаєте, — ви можете писати. Є тут добре, є добре...
— Я боялася, що недостатньо просунулася, щоб писати...
— Зовсім ні — ви достатньо просунулися; продовжуйте, це непогано... тощо, тощо.
І після цього — довгий урок, який доводить, що справа не безнадійна, як кажуть у майстерні. Мене не люблять у майстерні, і при кожному нещасному успіху Брезло кидає люті погляди, просто кумедні.
Але Робер-Флері не вірить, що я ніколи не вчилася живопису. Він залишився надовго — виправляв, розмовляв і курив, наче він Каролюс. Я отримала кілька позапрограмних порад, а потім цей дурень запитав, яке місце я посіла на останньому конкурсі минулого року. І коли я кажу — друге.
— А цього року, — сказав він, — треба буде... гм?
Як це безглуздо — він уже казав Жюліану, що я, на його думку, отримаю медаль.
Отже, ось я без жодних труднощів дістала дозвіл писати з натури, не написавши жодного натюрморту; я їх пропускаю, як пропустила гіпси.
Денгоф супроводжував наших дам на Виставку; біля входу бачимо пані Рандуен — вона була дружиною супрефекта в ті часи, коли Ґавіні так пишно приймали всіх коронованих осіб, що прибували до Ніцци; Денгоф знав її ще тоді.
— Ось пані Рандуен, — каже йому мама.
Вона почула й одразу підійшла до екіпажа та розсипалася в тисячі любʼязностей: що дуже рада бути покликаною мадам, що пані Ґавіні їй так багато розповідала, що знає нас так добре по Ніцці, що в захваті познайомитися тощо.
Пані Ґавіні справді казала мені, що Одетта бажає познайомитися з нами.
Пані Рандуен щонайбільше тридцять пʼять років; вона після того як була — справжня красуня, а перед тим була просто гарненька. Думаю, вона добре розважається, але чоловік завжди поряд, і вона — дама, яку приймають.

Примітки

Пелісс (фр. pelisse) — верхній одяг на хутряній підкладці чи з хутряною облямівкою; модне вбрання тієї доби. ↩
Каролюс-Дюран (Шарль Дюран, 1837–1917) — модний портретист, що мав у Парижі власну майстерню для учнів. ↩