Понеділок, 30 вересня 1878

Я пишу свою першу справжню картину. Мені належало робити натюрморти, — я й зробила, як ви знаєте: синю вазу й два апельсини, потім чоловічу ногу — і все. Обійшлася без малювання гіпсу — обійдуся, мабуть, і без натюрмортів.
Подумайте тільки: Денгоф прийшов обідати, коли ми вже пообідали.
Пишу Коліньйон, що хотіла б бути чоловіком — я знаю, що могла б стати кимось, але зі спідницями — куди ж піти? Шлюб — єдина кар'єра жінок. Чоловіки мають тридцять шість шансів, жінка — лише один: нуль, як банк у казино. Але банк усе одно виграє — стверджують, що так само й жінка. Ні — бо виграти й виграти — це різне. Як же ви хочете, щоб не придивлялися надзвичайно уважно при виборі чоловіка? Я ніколи так не обурювалася проти жіночого стану. Я недостатньо шалена, щоб вимагати цієї дурноватої рівності, яка є утопією (та ще й це погані манери) — бо не може бути рівності між двома цілком різними істотами, якими є чоловік і жінка; я нічого не вимагаю, бо жінка вже має все, що повинна мати, — але я нарікаю на те, що є жінкою, бо маю від неї лише шкіру.
Я згадала, як пані моя матуся прогулювалася в Ніцці й Монако з коханкою свого брата.

Примітки

На рулетковому колесі тридцять шість чисел плюс нуль; банк завжди грає на нуль. Метафора Марі: чоловікам відкрито тридцять шість шляхів, а жінці — лише один: шлюб, про який так само заведено казати, що «банк завжди виграє», хоча вона й заперечує, що означає тут «виграти».