Середа, 11 вересня 1878

Пан Серафен прийшов провідати панночку Розалі.
Пан граф орендував квартиру зовсім поруч із нами, на вулиці Галілея, 47.
Я майже переконана, що сумління й мораль Кассаньяка негусто коштують, — але марно заходити в його брудне приватне життя: я бачу його як жартівника, позера й громадського діяча.
А! Яке існування! Яке існування!
А ще ця людина — суцільна безсоромність! Б'юся об заклад: застань її за якоюсь ганебною справою — вона не розгубиться, прийме позу, зізнається, пояснить із цією удаваною відвертістю, і так поверне справу, що підеш переконаним і захопленим прямотою й чесністю, великодушністю цієї людини.
Булонський ліс тепер дуже веселий. Тут є всі — навіть двоє великих герцогів, навіть Лардереї верхи. Весь Рим, і Неаполь, і Флоренція — тут. Тільки й зустрічаєш знайомі обличчя. Лардереї розбудив у мені охоту їздити верхи; до того ж мені є що відіграти за прогулянку на ослах у Сорренто.
Треба було б викликати мого відтепер єдиного брата.
Нема для мене більшої радості, ніж чути, що той інший — лише буян, образник, одне слово — не те, за чим я шкодую. Марно... бо через хвилину він примушує звертати на себе увагу й поважати себе, і все інше. А я так огиджена життям, що хотіла б померти — якби не бажання їздити верхи.