❦
Середа, 28 серпня 1878
Mercredi, 28 août 1878
Учора вночі мені стало ясно, як удень, що я скоро помру, і я підвелася, щоб написати два слова, які я потрійно підкреслила в темряві. Дурасов обідав і пішов, сповнений поваги, наслухавшись, як мама розповідала про Імператора, про двір і про месу в Палаці. Тощо. Ця жінка доторкнулася до всього й нічого не зберегла.
Hier la nuit il m’a semblé clair comme le jour que j’allais mourir très vite et je me suis levée pour écrire les deux mots que j’ai triplement soulignés dans les ténèbres. Dourassoff a dîné, il est parti rempli de respect ayant entendu maman parler de l’Empereur et de la cour et de la messe au Palais. Etc. Cette femme a touché à tout et n’a rien gardé.
Ось номер «Ле Пеї», який я особливо рекомендую вам, шкодуючи, що ви не зможете оцінити його, не знаючи Покійного. Для мене це — наче я його чую, а промови Поля де Кассаньяка виграють на сто відсотків, коли їх чуєш, — як промови пана де Брольї1 виграють, коли їх читаєш. Читайте його так, ніби ви — це я, вам буде приємніше. Ото галасу заради банкету — якби республіканці оголошували свої такими великими літерами, у Франції вже не вистачило б паперу.
Voici un numéro du « Pays » que je vous recommande spécialement tout en regrettant que vous ne puissiez l’apprécier ne connaissant pas le Défunt. Pour moi c’est comme si je l’entendais et les discours de Paul de Cassagnac gagnent cent pour cent à être entendus, comme ceux de M. de Broglie à être lus. Lisez-le comme si vous étiez moi, cela vous fera plus de plaisir. C’est bien du tapage pour un banquet, si les Républicains devaient annoncer les leurs avec d’aussi grosses lettres il n’y aurait plus assez de papier en France.
Ви, мабуть, думаєте, що я страшенно розлючена... помиляєтесь. Якби мені доводилося гніватися — треба було б від цього вмерти. Дрібний гнів не гідний предмета; я можу залишатися байдужою. Це так само втішно, як і дивно. Я пояснюю собі це тим, що... бачу себе настільки далеко від того, чого могла б торкнутися, що навіть не завдаю собі клопоту сердитися. Не бачу на обрії ні відшкодування, ні реваншу, ні надії. Перед цією порожнечею й цілковитою безглуздістю будь-якого вияву залишаюся спокійною, а потім... чекаю інших газет і думки народів. Моя родина вражена й мовчить, вважаючи, що я сама не своя, — але моя природна й незворушна поведінка... вони, мабуть, нічого в ній не розуміють.
Vous me croyez peut-être bien furieuse... vous vous trompez. S’il me fallait me mettre en colère il faudrait en mourir. Une petite colère n’est pas digne du sujet, je puis rester indifférente. C’est aussi heureux qu’étonnant. Je me l’explique par... Je me vois tellement loin de ce que j’aurais pu coudoyer que je ne prends même pas la peine de me fâcher. Je ne vois ni compensations, ni revanche, ni espoir à l’horizon. Devant ce néant et l’absolue stupidité de toute démonstration je reste calme et puis... j’attends les autres journaux et l’opinion des peuples. Ma famille est atteinte et garde le silence me croyant dans tous les états, pourtant mon maintien naturel et placide... elle n’y comprend sans doute rien.
Примітки
Альбер, 4-й герцог де Брольї (1821–1901) — лідер орлеаністів, літератор і член Французької академії, глава уряду 1873–1874 років і знову з травня по листопад 1877 року. ↩