Понеділок, 26 серпня 1878

L'un a été fait il y a deux ans, l'homme est à cheval sur une chaise. L'autre est tout récent, Monsieur est assis dans un fauteuil et semble s'y cramponner. Le premier porte écrit de ma main le mot: Avant, le second, après. Comme les réclames pour les huiles contre la chute des cheveux. Il y a en outre deux devises: En Avant ! et J'y suis, j'y reste. Mais j'ai placé ces images de façon à les dissimuler dans l'ombre par suite d'une courbe que fait le paravent pour laisser la place au candélabre.

Одна була зроблена два роки тому — чоловік сидить верхи на стільці. Інша — зовсім свіжа, панок сидить у кріслі й, здається, чіпляється за нього. На першій рукою написано: «До», на другій — «Після». Як реклами олій від випадання волосся. До того ж — два гасла: «Вперед!» і J'y suis, j'y reste. Але я розмістила ці зображення так, щоб приховати їх у тіні за вигином ширми, де стоїть канделябр. Я відновила свою роботу з усім запалом і любов'ю, що виникають після тривалого відпочинку й нетерпіння, з яким я чекала цього дня. Зі старих лишилися хіба Амелі та три-чотири безбарвні француженки. Решта на морі. Щойно прочитала за три години дуже романтичну книжку Октава Фельє «Щоденник жінки»¹. Мене звабила назва.

Я відновила свою роботу з усім запалом і любов'ю, що виникають після тривалого відпочинку й нетерпіння, з яким я чекала цього дня. Зі старих лишилися хіба Амелі та три-чотири безбарвні француженки. Решта на морі. Щойно прочитала за три години дуже романтичну книжку Октава Фельє «Щоденник жінки». Мене звабила назва. Чи покохаю я колись когось? Чи я вже любила? Чи я люблю? Це все Октав Фельє. Покійний — вища людина, якою я його уявляла, чи просто ганебний журналіст? Що про нього думають у світі? Хотіла б знати, щоб нарешті наліпити ярлик.

J'ai recommencé mon travail avec toute l'ardeur et tout l'amour qui résultent d'un long repos et de l'impatience avec laquelle j'attendais ce jour. En fait d'anciennes il n'y a guère qu'Amélie et trois ou quatre Françaises sans couleur. Les autres sont à la mer. Je viens de lire en trois heures de temps un livre très romanesque d'Octave Feuillet, "Le journal d'une femme". Le titre m'avait séduite.

Чи покохаю я колись когось? Чи я вже любила? Чи я люблю? Це все Октав Фельє. Покійний — вища людина, якою я його уявляла, чи просто ганебний журналіст? Що про нього думають у світі? Хотіла б знати, щоб нарешті наліпити ярлик. Але мені здається, що я пов'язана з цією людиною, — і от що: хотіла б, щоб це було правдою.

Est-ce que je n'aimerai jamais personne ? Est-ce que j'ai déjà aimé ? Est-ce que j'aime ? C'est Octave Feuillet qui en est cause. Le Défunt est-il l'homme supérieur que j'ai imaginé ou bien un vil journaliste ? Qu'en pense-t-on dans le monde ? Je voudrais bien le savoir pour pouvoir enfin y mettre une étiquette.

Але мені здається, що я пов'язана з цією людиною, — і от що: хотіла б, щоб це було правдою.

Mais il me semble que je suis liée à cet homme et tenez ! Je voudrais que cela fût [vrai].

Примітки

«Щоденник жінки» (фр. Le journal d'une femme, 1878) Октава Фельє (1821–1890) — щоденник заміжньої жінки, що розривається між подружнім обов'язком і романтичною пристрастю; задум, що цілком природно мав захопити Марі. ↩

J'y suis, j'y reste (фр.) — «Я тут, і тут залишаюся». Вислів, приписуваний маршалу Патрісу де Мак-Магону під час облоги Севастополя (1855), коли йому наказали залишити захоплену позицію. Кассаньяк взяв його за бойовий клич бонапартистів. ↩

Попередній запис Огляд зошита Наступний запис