Всесвітня виставка мене вимотала! Бідний дідусь — він більше не може сказати «так» і «ні» інакше, як рукою або очима, і водночас цікавиться всім. Він попросив прочитати йому листа цього корсиканського дурня, і коли мама сказала, що мені добре б за нього вийти, він закричав у гніві. Мама гадає викрутитися, вихваляючи чесноти претендентів; вона нібито вважає їх усіх чудовими і, здається, прагне мого остаточного щастя як найважчої речі на світі, не розуміючи, що зневага підносить нас куди вище; і тоді, якщо ми випадково віддаємо комусь належне, світ вважає, що цей хтось — щось чудове, за висловом Фостер.
L’Exposition m’a rompue ! Pauvre grand-papa, il ne peut plus dire oui et non qu’avec la main ou les yeux et il s’intéresse à tout. Il a demandé qu’on lui lise la lettre de cet imbécile de Corse et comme maman disait que je ferais bien de l’épouser il se mit à crier en colère. Maman croit se sortir en chantant les qualités des prétendants et elle a l’air de les trouver admirables tous et de vouloir mon bonheur définitif comme la chose la plus difficile du monde, ne comprenant pas que le dédain nous élève bien plus, et alors si par hasard nous rendons justice à quelqu’un le monde croit que ce quelqu’un est quelque chose de magnifique comme disait Foster.