❦
Четвер, 22 серпня 1878
Jeudi, 22 août 1878
Починаю вірити, що ні в кого не вистачить терпіння читати цей рукопис. Сьогодні вранці купила фотографію Поля де Кассаньяка — він там сидить, спокійний, наче статуя Республіки в промові пана де Марсера. Поставила її на камін поряд із Ґамбеттою, і мушу зізнатися, що він хвилює мене більше, ніж Ґамбетта.
Je commence à croire qu’on n’aura jamais la patience de lire ce manuscrit. Ce matin j’ai acheté la photographie de Paul de Cassagnac, il y est assis et reposé comme la statue de la République dans le discours de M. de Marcère. Je l’ai placé sur la cheminée à côté de Gambetta et je dois avouer qu’il me trouble plus que Gambetta.
Взявшись перечитати свої «Мемуари», перечитала кілька сторінок, що стосуються Покійного1, — і не змогла продовжувати, відчувши трохи огиди... до всього. Не треба вважати мене настільки дурною, щоб пожирати ту фотографію очима: я ледь глянула на неї й бачу її мимохідь у своїй вітальні — так само, як і Ґамбетту.
Poussée à relire mes Mémoires, j’ai relu quelques pages qui ont trait au Défunt, je n’ai pu continuer dégoûtée un peu... de tout. Il ne faut pas me croire idiote au point de dévorer cette photographie des yeux, je l’ai à peine regardée et je la vois en passant dans mon salon, autant que Gambetta.
Але мені вистачило хвилі, щоб побачити: мої страхи щодо його повноти перебільшені обґрунтовані, і не тільки його характер мене чарував. Мені здалося, ніби він ось-ось заговорить, — і я почервоніла. Це величезне, красиве, зухвале, спокійне обличчя мало привілей тримати мене в шанобливому трепеті, і щоразу, коли він розтуляв рота, мене охоплювало певне хвилювання... Якби це було дозволено, я б від нього збожеволіла.
Mais il m’a suffi d’un instant pour voir que mes craintes quand à sa graisse sont exagérées fondées et qu’il n’y a pas que son moral qui me charmait. Il m’a semblé qu’il allait parler et j’ai rougi. Cette figure énorme, belle, insolente, tranquille, avait le privilège de me tenir en respect et j’éprouvais une certaine émotion chaque fois qu’il ouvrait la bouche... Si c’était permis j’en serais folle.
У моїй вітальні завжди стоїть срібний чайний сервіз і спиртівка — щоб мені нікого не кликати. Серветка з російською вишивкою, срібний піднос. Дзвіночок... Японська ваза — для пензлів. Безліч найрізноманітніших книжок, брошур, гравюр, фотографій. Потроху купую дрібниці, але всі — або старовинні, або добрі сучасні, — тож ви не знайдете в мене жодної звичайної дівочої цяцьки. На каміні — теракотова скульптура і мій гіпсовий екорше, що, здається, благословляє кімнату.2
J’ai [un] service à thé en argent toujours dans mon salon et une lampe à alcool de sorte que je n’ai besoin d’appeler personne. Une serviette en broderie russe, un plateau d’argent. Une sonnette... Un vase japonais, pour les pinceaux. Une quantité de toutes sortes de livres, brochures, gravures, photographies. J’achète peu à peu des riens mais tous anciens ou bons modernes, de sorte que vous ne trouverez aucun bibelot ordinaire de jeune fille. Sur la cheminée une terre cuite et mon écorché de plâtre qui a l’air de bénir la chambre.
Зовсім маленька японська чашечка.
Une toute petite tasse japonaise.
Я багатослівна й нестерпна.
Je suis prolixe et impossible.
Примітки
«Покійний» (фр. le Défunt) — так Марі називає Поля де Кассаньяка після його одруження (27 червня 1878). ↩
Екорше (фр. écorché, букв. «оббілований») — анатомічна модель, що показує мускулатуру під шкірою; стандартне приладдя для художників, які вчаться малювати фігуру. ↩