Вівторок, 13 серпня 1878

Вже два дні співаю «Пташка відлітає», бо навіть судомийки не втримуються від співу. Кажуть, що одружуються.
Дурасов — дурень, він поступово розповідає мені, що вони говорять із принцами, до яких я систематично обертаюся спиною, і ті тепер парадують переді мною, як я парадувала перед ними. Роблю вигляд, що уникаю їх, коли вони стають на моєму шляху; за столом я вже стала цілком comme il faut і тихенько насміхалася з людей, які приїздять до Зодена бундючитися та ще й обурюються, коли там прогулюються без капелюхів і вдаються до різних витівок... де ж їм іще це робити?
Дуже легко пересісти деінде або за окремий стіл, але отак... Це безглуздо! Не треба було все життя з них глузувати... Я розважалася — це правда... Але могла б розважатися інакше й у тисячу разів краще.
Вони говорять про мене Дурасову... а він дурень; що ж до них, то вагатися їм дозволено, хоча... Ну та годі!