Понеділок, 12 серпня 1878

Вчора Дурасов говорив із ними на терасі щонайменше годину, і квінтесенція всіх цих розмов така: вони не дуже прагнуть, щоб їх представили, принаймні він, Авґуст, — бо Ґанс іще дитина й нічого не каже. Це вже занадто! Я сповнена подиву й сорому. Дурасов каже ще, що вони хочуть, щоб їх представили мені, але не іншим... які завжди з нами, — це безглуздо!
Я надіслала їм поштою карикатуру — вони й так уже такі люті на мене, що одна зайва дрібниця нічого вже не змінить. Я пообіцяла цій шанованій жінці [пані Абазі] розповісти при від'їзді дещо, що нібито заспокоїло моє самолюбство, і вимагала найсуворішої таємниці... Розкажу їй, що Шварц шалено закоханий у мене, написав мені про це, а побачивши мою зневагу, заприсягся мене уникати. Скажу це правдоподібно.
Цього ранку я влаштувала полювання, дурне, як сам Дурасов, — він супроводжував мене з іншим паном-росіянином. Ми переслідували Шварца; ці двоє чоловіків, що не відчували своєї дурості, беручи участь у такому жарті, напевно, роздратували чудову мумію, яка прийшла й усілася зовсім поруч із нами та пила каву дві години.
Я була з Кубе та їхнім маленьким Ніком. Ґанси підкликали курей, а я заважала їм підходити; ми всі намагалися привернути до себе цих цікавих тварин — і Ґанси сміялися, і я сміялася.
Тоді я взялася замальовувати Шварца в блокноті, а він — ліпити мене з масла. Він наслідує куряче кудкудакання, я — крик півня, і маленький Нік каже: «Фе! Ґанс! бобо, тіп-тіп!» (завдає болю курочкам). Ця тварина (принц) лупила їх ціпком. Коли вони пішли, я начепила синє пенсне, капелюх на їхній зразок, підняла комір пальта, взяла стрічку в рот, щоб зобразити вуса, і з ціпком дала виставу Кубе! Більше нікого не було.
За обідом він не відсувається! Які ж очі в цього чоловіка!
Доведено, що хвороби грудей цілком огидні, проте завадити сухотникам мати чар, якого не мають ані інші хворі, ані здорові, так і не змогли, — і він навіває якесь чарівне співчуття. Ношу синє пенсне. Барон Шенк, цей комісар чи то син префекта, — тут. Я з ним мало розмовляю, не переймаюся ним і навіть не вважаю його закоханим. Фе! — яка гидота.
Кажуть, у Шварца темно-сині очі. Вони божественні.