❦
Середа, 7 серпня 1878
Mercredi, 7 août 1878
На цього нового листа від Мультедо я не відповім нічого.
Je ne répondrai rien à cette nouvelle lettre de Multedo.
Переписаний лист · Lettre dʼA. Multedo à Marie, Mont-de-Marsan, 5 août 1878Мон-де-Марсан 5 серпня 1878 Панно, Звертаюся до вашої доброти з проханням, у якому ви, сподіваюся, мені не відмовите. Відмова, мовчання були б надто суворими. Чи не нагадаєте ви мені прізвище вашої доброї й чарівної кузини, панночки Діни? Мені конче потрібно їй написати, і я не наважуюся робити це, перекрутивши її прізвище.Mont de Marsan 5 août 1878 Mademoiselle, Je sollicite de votre bonté une faveur que vous me refuserez pas, j’espère. Un refus, le silence seraient trop rigoureux. Voudriez vous me rappeler le nom de famille de votre bonne et charmante cousine. Mademoiselle Dina ? J’ai absolument besoin de lui écrire, et je n’ose le faire en écorchant son nom.Якщо ви захочете зробити мені велику честь, ви додасте до відомостей, про які я прошу, кілька слів — сказати мені, скільки ви ще пробудете в Зодені. Це, однак, надзвичайно важливо: я боюся написати вам після вашого відʼїзду, і мої листи залишаться лежати там нечитаними.Si vous vouliez me faire un grand honneur, vous ajouteriez à l’indication que je vous demande quelques mots pour me dire combien de temps vous restez encore à Soden. C’est cependant extrêmement intéressant, car je crains de vous écrire après votre départ et que mes lettres n’y restent en souffrance.Не смію сподіватися, що ви виявите стільки доброти, аби повідомити мене, чи добре вам допомагає лікування, яке ви проходите, — а це для мене дуже важливо, — і чи ви зволите не забути зовсім найскромнішого і найпалкішого вашого шанувальника, найвідданішого вашого друга.Je n’ose espérer que vous vous montriez bonne jusqu’au au point de me faire savoir si vous vous trouvez bien du traitement que vous suivez, ce qui est d’un grand intérêt pour moi, et si vous daignez ne pas oublier tout-à-fait l’admirateur le plus humble et le plus fervent, l’ami le plus dévoué que vous ayez.Складаю до ваших ніг мої глибокі почуття шанобливої відданості. А. МУЛЬТЕДОJe mets à vos pieds mes profonds sentiments de respectueux dévouement. A. MULTEDO
Наші росіяни розважаються тим, що надсилають мені фотографії — інкогніто. Учора — свічка і метелик із написом: «Бережіться». Сьогодні — гуска з написом: «Портрет того, кого я кохаю». Думаю, це Кубе — вони дуже милі й стануть мені в пригоді в Петербурзі, якщо пані Кубе не помре. Цій бідолашній маленькій жінці ледве двадцять — а вже двоє немовлят. Я підозрюю, що в неї сухоти... А втім, у неї чарівний тип... Розкішне волосся, дуже-дуже біляве; зелені очі і вії такі ж білясті, як волосся. Колір обличчя рудої жінки — і той вигляд крайньої лагідності, під яким ховається твердість — щоб не сказати гірше, — жінок з білими віями. Ніякого тіла, висока, гнучка... ніс майже орлиний, але помʼякшений; і в її поставі — млосна недбалість, млявість, хвороблива гнучкість, що нагадує середньовічних Мадонн або якийсь старий портрет молодої дівчини в костюмі для верхової їзди, у фетровому капелюсі, пірʼя на якому майорить і спадає, як уся вона.
Nos Russes s’amusent à m’envoyer des photographies, incognito. Hier c’était une bougie et un papillon avec cette légende: Prenez garde. Aujourd’hui une oie avec ces mots: le Portrait de celui que j’aime. Ce sont je crois les Coubé qui sont très gentils et qui me serviront à Pétersbourg si Mme Coubé ne meurt pas. Cette pauvre petite femme a vingt ans à peine et déjà deux bébés. Je la crois phitisique... autrement elle a un type charmant... De superbes cheveux blonds, très blonds; des yeux verts et des cils aussi blonds que les cheveux. Le teint d’une rousse et cet air de douceur extrême sous lequel se cache la fermeté pour ne pas dire un autre mot, des femmes aux cils blancs. Pas de corps, grande souple... un nez presque aquilin mais adouci; et dans sa tournure un abandon, une mollesse, une souplesse maladive qui fait penser aux vierges du Moyen-Âge ou bien à quelque vieux portrait de jeune fille en habit de cheval avec un feutre à plumes flottantes et tombantes comme toute la personne.
Боже мій, зроби так, щоб я поїхала до Риму. Якби ти знав, Боже мій, як мені цього хочеться! Боже мій, будь надто добрим до свого негідного створіння, Боже мій, зроби так, щоб я поїхала до Риму... Це, мабуть, неможливо... бо це означало б бути щасливою!
Mon Dieu, faites que j’aille à Rome. Si vous saviez mon Dieu comme j’en ai envie ! Mon Dieu soyez trop bon pour votre créature indigne, mon Dieu faites que j’aille à Rome... C’est impossible sans doute... car ce serait être heureuse !
Це не Тіт Лівій морочить мені голову — мого старого друга я занедбала вже кілька днів через Ґансів... ні, лише спогад про Кампанью, про Пʼяца дель Пополо, про Пінчо — і Купол на заході сонця... і цей божественний, цей чарівний присмерк ранку, коли сходить сонце і коли поступово розрізняєш...
Ce n’est pas Tite-Live qui me monte la tête, car mon vieil ami est négligé depuis plusieurs jours à cause des Gans... non, mais rien que le souvenir de la campagne, de la place du peuple, du Pincio et de la Coupole au soleil couchant... et ce divin, cet adorable crépuscule du matin quand le soleil se lève et quand on distingue peu à peu...
Яка порожнеча всюди-інде! І яке святе хвилювання у спогаді про чудодійне, чарівне місто... Думаю, я не одна — і воно навіює кожному незбагненні почуття, що залежать від якогось таємничого впливу... якогось поєднання... казкового минулого зі священним теперішнім, чи, може... я не знаю, як сказати... якби я кохала чоловіка, я хотіла б привести його до Риму, щоб сказати йому про це перед сонцем, що заходить за божественним Куполом... якби мене спіткало якесь велике нещастя — я пішла б плакати й молитись, дивлячись на цей Купол; якби я стала найщасливішою з жінок і з чоловіків — я теж пішла б туди...
Quel vide partout ailleurs ! Et quelle sainte émotion au souvenir de la ville miraculeuse, fascinatrice... Je crois que je ne suis pas la seule et qu’elle inspire à chacun des sentiments inexplicables qui tiennent à quelque mystérieuse influence... à quelque combinaison de... du passé fabuleux avec le présent sanctifié ou bien... je ne sais pas dire... si j’aimais un homme je voudrais le conduire à Rome pour le lui dire en face du soleil se couchant derrière la divine Coupole... si j’étais frappée de quelque immense malheur j’irais pleurer et prier les yeux fixés sur cette Coupole, si je devenais la plus heureuse des femmes et des hommes c’est aussi là que j’irais...
Яка міщанська приземленість — думати, що живеш у Парижі... А проте Париж — єдине можливе місто у світі після Риму. Яка гнітюча нудьга, коли думаєш, що туди не можна поїхати...
Quel aplatissement bourgeois en pensant qu’on habite Paris... Paris est cependant la seule ville au monde possible après Rome. Quel décourageant ennui quand on pense qu’on ne peut pas y aller...