Неділя, 4 серпня 1878

Я з'являюсь до столу зовсім схвильованою й обіцяю собі бути спокійною. Принц подає мені оцет і червоніє — і я червонію теж. Знаходжу привід і жартівливо дмуся на своїх, клянусь більше не говорити — і щомиті мені зриваються дурниці, від яких сміялись би й глухонімі.
Граю зі своєю брошкою, передаю її пані Ремблінській, та повертає мені — вони звичайно це бачать. Потім витягую блокнот, де немає олівця — я не навмисне його вийняла, запевняю вас; коротше, ось прекрасна нагода позичити мені олівець. Він не робить рівно нічого. Я кидаю ключі — і підбираю їх сама. Тоді принц бере свій олівець і починає малювати на меню. Браво.
Встаючи, я кидаю блокнот, хустинку і ключі, що лежали в мене на колінах і про які я забула. Все підбирає гарсон. Тепер, коли я виконала свій обов'язок... Це обов'язок, якому не можна зраджувати стосовно себе — переконуватись, наскільки можливо, у всьому, що викликає хоч якийсь сумнів.
Але вірите? Я настільки безумна — присутність цього нещасного спричинила мені сьогодні смішне збентеження. Після того обіду я йду більш ніж на дві години блукати лісом, і оскільки я там зовсім сама, заплющую очі і вигадую собі зустрічі, розмови — одні кумедніші за інші...