Субота, 29 червня 1878

Я надіслала такого листа:
З газет дізнаємось про найважливішу і, сподіваємось, найщасливішу подію у вашому житті. Інші, справедливо обурені такою.... недбалістю, помстились би зневагою. Я ж беру на себе труд сказати вам, що вам бракувало хоча б кмітливості: ви не вмієте розбиратися у своєму оточенні — і судите про нього, мабуть, по собі — по собі, поганому другові й лжебратові, що завдає нам глибокого горя, — особливо мені, яка, поставившись до вас серйозно, удостоювала вас честю вважати себе вашою сестрою.
Марі Башкірцева
Це щонайменше нахабно.
Мій брат, її сестра! Усі більш-менш розсудливі люди, що нас бачили, — де Дайєн, наприклад, — кажуть, що він перестав приходити з тієї пори, як я остаточно постала у ролі сестри, — що він приходив лише задля цього.
Я жахливо помилилась... поле для здогадок відкрите. Хто знає — може, він мене кохав? (безперечно, більше, ніж Жюлію Акар, молоду й чарівну ельзаску тощо.) Але такий чоловік, як покійний Кассаньяк, що був багато в чому на мене схожий, — а раз він на мене схожий, то, розумієте, така людина скоріше зробила б... щось інше, ніж наражатись на противника мого ґатунку — я ж така глузлива зовні й серйозна всередині, і виглядаю грізно, тимчасом... коротко, я зіграла роль, яка мені зашкодила.
Я сумно помилилась... і розумієте, якщо б я була певна, цілком певна, що помилилась... мені було б дуже погано.
Я надсилаю листа до редакції «Ле Пеї», бо думаю, що на вулиці де Булонь Покійний його не отримає — він і його дружина, мабуть, переїхали...
Робер-Флері знову був дуже задоволений.