П'ятниця, 28 червня 1878

CZ ENUKFR

Шлюбне благословення молодятам дав пан абат Ламарш, кюре Сент-Марі де Батіньйоль, у присутності пана кюре Сен-Філіп-дю-Руль — до канонічної юрисдикції якого належала молода дружина, — що виявив бажання особисто бути присутнім на весіллі, аби звернутися до пана Поля де Кассаньяка з піднесеними й зворушливими словами привітання й напуття. Пана абата Ламарша з паном Полем де Кассаньяком поєднували спогади про братерство по зброї. Пройшовши Кримську кампанію як військовий капелан, пан кюре Сент-Марі де Батіньйоль був нагороджений на полі бою під Ґравелоттом, де добровільно прийшов на допомогу французьким солдатам. Потрапивши у полон, аби не розлучатися з ними, він супроводжував їх у фортеці, де їх утримували, і завдяки дивовижній опіці та невичерпній відданості врятував і втішив сотні людей у темних, нездорових казематах Північної Німеччини. Пан Поль де Кассаньяк був одним із бранців, яких той вирвав із злиднів і моральних страждань полону, і достойний священик напевне був учора зворушенішим, благословляючи шлюб свого друга, ніж тоді, під зливою снарядів у боях під Мецом.

*C'est M. l'abbé Lamarche, curé de Sainte-Marie des Batignolles, qui a donné la bénédiction nuptiale aux époux, en présence de M. le curé de Saint-Philippe du Roule, à la juridiction duquel appartenait la jeune mariée, et qui a tenu à assister* au mariage, pour adresser à M. Paul de Cassagnac les paroles élevées et émues de félicitation et d'encouragement. Des souvenirs de confraternité militaires unissaient M. l'abbé Lamarche à M. Paul de Cassagnac. Après avoir fait la campagne de Crimée comme aumônier militaire, M. le curé de Sainte-Marie des Batignolles fut décoré sur le champ de bataille de Gravelotte, où il assista volontairement les soldats français. Se constituant prisonnier pour ne pas se séparer d'eux, il les accompagna dans le villes fortes où ils furent internés, et, par des soins admirables et un dévouement inépuisable, il en préserva et en consola des centaines dans les casemates sombres et malsaines de l'Allemagne du Nord. Monsieur Paul de Cassagnc fut l'un des prisonniers qu'il arracha aux misères et aux souffrances morales de la captivité, et le digne prêtre était certainement plus ému hier en bénissant le mariage de son ami, qu'il ne l'avait été sous la pluie d'obus des batailles livrées autour de Metz.

Мене зворушують ці кілька рядків із «Фіґаро». Ніколи мене не торкали такі слова, такі речі, що кажуть священики... і до того ж ця церемонія мала вигляд такої простої, такої гідної — такої відмінної від голосних оплесків Сен-Оґюстена. Це акт вищої політики — так розмежувати своє подвійне існування. У Кассаньяка таке добре серце — він, мабуть, цілком перейнявся святістю церемонії. Він обожнюватиме дружину, якщо й не любив нареченої. Врешті, для нього мусить бути цікаво мати справу зі справжньою порядною дівицею. Усі її цілком природні сором'язливості він знайде чарівними й скаже їй: «Ви — ангел!» — з тими інтонаціями нескінченної і чарівної ніжності, якими він так дивовижно володіє. Я трохи ревную. Я також боюся його успіхів. Зрештою, казав де Дайєн, ідучи поруч із цією людиною, здається, ніби йдеш поруч із феєрверком або венеційськими ліхтарями. Що вражає — так це те, що всі жінки від нього без пам'яті. Я охоче б розіслала такі листи-повідомлення: «Милосердні душі сповіщають вас про сумну й несподівану кончину пана Поля де Кассаньяка, захопленого лихою чорною й сухою гарячкою, що вчепилась йому у горло, внаслідок чого він упав у спільну яму скинутих, звідки неможливо його витягти, тож похоронів навіть не буде». Моліться за нього — він так цього потребує. [Викреслено: Ось моя нісенітниця, що] я маю намір написати йому від свого власного імені — думаю, це матиме гарний ефект.

Je suis émue par ces quelques mots du "Figaro". Jamais je n'ai été touchée de ces paroles, de ces choses de prêtres... et puis cette cérémonie a l'air d'avoir été si simple, si digne, si différente des bruyantes ovations de Saint-Augustin. C'est un acte de haute politique que d'avoir ainsi séparé ses deux existences. Il a si bon cœur Cassagnac, il a dû si bien se pénétrer de la sainteté de la cérémonie. Il adorera sa femme, s'il n'aimait pas sa fiancée. Après tout cela doit l'amuser d'avoir affaire à une vierge comme il faut. Toutes les pudeurs bien naturelles il les trouvera adorables et lui dira : "vous êtes un ange" ! avec ces intonations de tendresse infinie et charmante qu'il possède si admirablement. Je suis un peu jalouse. J'ai aussi peur de ses succès. Certes, dit de Daillens, en marchant à côté de cet homme on a l'air de marcher avec un feu d'artifice ou des lanternes vénitiennes. Ce qui est empoignant c'est que toutes les femmes en sont folles. Je voudrais bien distribuer les lettres de faire-part suivantes : "Les âmes charitables vous font part de la fin navrante et inattendue de M. Paul de Cassagnac saisi par une fièvre maligne noire et sèche qui lui a sauté au cou et à la suite de laquelle il est tombé dans la fosse commune des dégommés d'où il est impossible de le retirer, c'est pourquoi il n'y aura même pas de funérailles." Priez pour lui ! il en a tant besoin. [Rayé: Voici ma bêtise que] j'ai envie de lui écrire en mon propre nom naturellement, je crois que cela fera bien.

Мадам Ґавіні запрошує мене до Опери. Мультедо вчора і сьогодні тут бував — але я не бачила цю прекрасну троянду в штанях. Я думаю про все те хороше, що я говорю про покійного Кассаньяка, і мені здається, неможливо знайти іншого такого, і що мої симпатії, мої смаки, мій розум пов'язані з цією людиною. Мені здається, що я прив'язалася до нього — і це зростатиме. Я нічого не хотіла б казати: я так скомпрометувала себе колишніми жартами, що боюся, аби не подумали, ніби це знову якась закохана нісенітниця... і мені соромно [не] говорити нічого. Я не хочу нічого стверджувати, аби знову не довелось вибачатись. Побачимо це надалі, але мушу зараз сказати, як воно є. Мені здається, що для мене лише він здатний мене зрозуміти. Але він помер. І тепер він, мабуть, зі своєю дружиною. Поль де Кассаньяк одружений. Це не заважає мені зосереджувати на ньому всі свої ніжні думки, [Викреслено: це супроводжуватиме його впродовж усього існування, ще й з додатковим інтересом] і зізнаватись собі в тому, в чому я не сміла зізнатись із забобонності, поки він був живий. Тобто я мимоволі до нього прив'язалась, і морально пригорнулась до нього, і спираюсь на його широкі груди — як під час останнього візиту на вулицю де Булонь. Я шкодую, що написала це, — можу передумати, помилитись, а це була б зневага. Але повторюю: це не захоплення, це радше Ідея, над якою пройшло і ще, мабуть, пройде чимало всього, поки вона зростатиме. [Навскоси: Я сотню разів стримувалась, щоб не говорити вам цих нісенітниць, і шкодую про них щойно їх написавши. Це, повторюю вам, фантазії, які перо обтяжує й спотворює.] Я не надто в люті: я очікувала цього вже три місяці, звиклась. Я не пролила жодної сльозини — навіть від злості. Я шкодую, що розповіла ці нісенітниці; думаю, врешті-решт мені потрібно було покласти на когось той обсяг прихильності, що був наданий мені небом. Призначення зроблене, я більше не турбуюсь. Яку ж нісенітницю я говорю! Ні, серйозно — ви ніколи не знатимете, на які обожнювання я здатна. Я хотіла б бути подвійною, щоб моє друге «я» схилилось перед першим, бо перше удостоїлось честі схилитися перед ним. Стародавні помиляються, зображуючи Любов так, як вони її зображали, — Любов — це жінка, яка любить. Люди з вульгарними почуттями. Я ж заборонила ставитися легковажно до серйозних речей Любові. Це слово слід писати лише у крайніх випадках, у вирішальних обставинах — і я знову жартую, щоб говорити про речі, які можуть бути серйозними всупереч усій їхній химерності. Я читала романи паризьких нравів, де зустрічаються речі надзвичайні — навіть у Бальзака... і тоді виникає бажання провести інтригу... Боже мій, аби ви тільки не подумали, що я банально закохана в покійного Кассаньяка. Ви так не думаєте. Це було б дурно — і навіть нечисто. Я дуже прив'язана до нього; я боюсь і сподіваюсь, що це зростатиме і що колись я полюблю його... Бо, скажу відверто, я не хотіла б любити іншого — він не заслужив би... хто знає... пошукаймо серед знаменитостей, відкриємо велику людину... та це ніколи не буде те... Тут є лицар, [Зачорнено: хвалько,] Дон Жуан з добрим серцем — і все це поетизоване, прикрашене, піднесене, звеличене цим словом: політичний діяч. І все це впало в корито шлюбу! Що можна вибачити лише задля себе самого. Але він належить іншій жінці... е! якщо мені вдасться його полюбити — я відлучу його від неї, візьму для себе. Але зараз ідеться про інше — особливо якщо я справді хочу досягти цих досить безумних і лихих цілей. Потрібно стати знаменитою, щоб дати йому привід жалкувати; потрібно вийти заміж і т. д. і т. д. Власне, це нічого не змінює в моїх планах — кохаю я чи не кохаю нікого, я діятиму так само.

Madame Gavini m'invite à l'Opéra. Multedo a été ici hier et aujourd'hui, je n'ai pas vu cette belle rose en culottes. Je pense tout le bien que je dis de feu Cassagnac et il me semble qu'il est impossible d'en trouver un autre pareil et que mes sympathies, mes goûts, mon intelligence se lient à cet homme. Il me semble que j'y suis attachée et que cela ira croissant; je ne voudrais rien dire, je me suis tellement souillée par mes plaisanteries passées, que je crains qu'on pense que c'est encore quelque bêtise d'amour... et je suis honteuse de [ne] rien dire. Je ne veux rien affirmer pour ne pas avoir de nouveau à m'excuser. Nous verrons cela dans la suite mais je dois dire ce qui en est maintenant. Il me semble que pour moi il n'y a que lui capable de me comprendre. Mais il est mort. Et à présent il est sans doute avec sa femme. Paul de Cassagnac est marié. Cela ne m'empêche pas de concentrer sur lui toutes mes pensées tendres, [Rayé: cela le suivra dans toute son existence, avec en plus un inérêt ] et de m'avouer ce que je n'osais m'avouer par superstition, tant qu'il était vivant. C'est-à-dire que je m'y suis peu attachée malgré moi et que moralement je me suis blottie auprès de lui et je m'appuie sur sa large poitrine comme pendant la dernière visite à la rue de Boulogne. Je regrette d'avoir écrit cela, je puis changer d'avis, me tromper, ce qui serait une profanation. Mais je le répète, ce n'est pas une toquade, c'est plutôt une Idée par dessus laquelle ont passé et passeront peut-être encore bien des choses pendant qu'elle grandira toujours. [En travers: Je me suis cent fois retenue de vous dire ces bêtises, je les regrette aussitôt après les avoir écrites. Ce sont je vous le répète des fantaisies que la plume alourdit et défigure.] Je ne suis pas trop furieuse, je m'y attendais depuis trois mois déjà, je m'y suis habituée; je n'ai pas versé une seule larme pas même de colère. Je regrette d'avoir raconté ces bêtises, je crois après tout que j'avais besoin de déposer sur la tête de quelqu'un le volume d'affection qui m'a été accordé par le ciel. Le placement est fait, je ne suis plus inquiète. Quelle absurdité je dis ! Non sérieusement vous ne saurez jamais de quelles adorations je serais capable. Je voudrais être double pour que ma seconde moi se prosternât devant la première parce que la première à l'honneur d'être à genoux devant lui. Les anciens ont tort de représenter l'Amour comme ils l'ont fait, ('Amour c'est la femme qui aime. Les gens aux sentiments vulgaires. J'avais pourtant défendu de traiter légèrement les choses sérieuses de l'Amour. On ne devrait écrire ce mot qu'en des cas extrêmes, en des circonstances définitives et j'en plaisante de nouveau pour parler de choses qui après tout peuvent être sérieuses malgré ce que ça aurait de bizarre. J'ai lu des romans de mœurs parisiennes où on trouve des choses bien extraordinaires, dans Balzac même... et alors, il vous vient des idées de mener une intrigue... Mon Dieu, pourvu que vous ne pensiez que je suis tout vulgairement amoureuse de feu - Cassagnac. Vous ne le pensez pas. Ce serait bête et même sale. J'ai beaucoup d'affection pour lui, je crains et j'espère que cela va marcher en augmentant et qu'un jour je l'aimerai... Car, à vous dire franchement je n'aimerais pas aimer un autre, il ne le mériterait pas... qui sait... cherchons parmi les célébrités, découvrons un grand homme... ce ne sera jamais ça... Ici il y a le chevalier, [Mot noirci : le matamore ] le Don Juan avec un bon cœur, et le tout est poétisé, embelli, élevé, grandi par ce mot : homme politique. Et le tout est tombé dans le baquet du mariage ! Que l'on n'excuserait qu'en sa propre faveur. Mais il est à une autre femme... bah ! si j'arrive à l'aimer je l'en séparerai, je le prendrai pour moi. Mais pour le moment il s'agit d'autre chose surtout si je veux vraiment arriver à ces fins assez folles et mauvaises. Il faut être célèbre pour lui donner des regrets, il faut me marier etc. etc. Au fait, cela ne change rien à mes projets, que j'aime ou que je n'aime personne j'agirai de même.