Середа, 26 червня 1878.

Середа, 26 червня 1878.
Вчора Кароліна приміряла весільну сукню. Панна Акар у житті не носила корсета; щоб парижанка, не будучи Венерою, утримувалась від цієї збруї, такої необхідної нашим нещасним модам, — для цього потрібні серйозні причини. Справді, панночка дуже худорлява, без бюсту й із дуже слабким шлунком... Вона чарівна, каже Кароліна, запевняю вас, — звичайно, фігурою не блищить і зовсім не кокетлива; вона схожа на молоду дівчину, що проводила багато часу серед молодих людей, — хлопчакувата, і завжди вдягнена дуже погано...
Це мене дуже радує. Увечері говоримо про дивну поведінку Блана, до якого я байдужа, але поведінка якого цілком незвичайна, — і особливо про Кассаньяк-Акар. Я не можу пояснити собі ту радість, ту запопадливість при кожній зустрічі, — і потім ці таємничі недомовки щодо шлюбу, про який він усім оголосив. Кажуть також, що я могла б вийти за нього. Вірю — і тому мене переповнює хаос змішаних почуттів. Така спека, що дихаємо тільки ввечері в салоні без ламп, з усіма відчиненими вікнами. Мама, Марі, Діна і я — розкинулись на диванах та кріслах.
Провела так майже дві години — напівдрімаючи, напівжалкуючи, лютуючи й заспокоюючись. Мені навіть спало на думку вморити панну Акар. Я не бачу в цьому нічого поганого — бачу лише себе, Кассаньяка і її між нами двома. Особливо коли уявляю будинок Акар зараз... де все в святковому настрої. Вона, мабуть, сяє радістю... готуються.
У всьому всесвіті для мене існував лише один чоловік. Це був Поль де Кассаньяк. Я не можу бути королевою; я не зволяю чіплятись за якогось маленького панка, що введе мене у вище товариство; вище товариство, розумієте, — це [Зачорнено: може, моя] кінцева мета. Це моє природне середовище, як вода — для риби і повітря — для птаха; воно було б і засобом — та й годі. Завтра, якщо схочу, можу туди потрапити — завдяки статкам, які маю, з будь-яким паном, — але це означало б принести безглузду жертву задарма й упасти у скриньку світських жінок, більш-менш гарних, більш-менш у моді.
І це панна Акар забирає його в мене. Вона не знатиме, що з ним робити. Ця велика ньюфаундлендська добросердечність набридне їй, — а дотепності його вона не збагне... до кінця, не до дна.
Я могла б його мати. Не знаю, чи це доводить мене до відчаю, чи викликає огиду... чоловік, що одружився отак, — він уже не він, бо мені достатньо було захотіти — мені або будь-якій іншій... Може, він і мав до мене прихильність... але недостатньо, щоб вона перешкодила йому «влаштуватися» з будь-ким...
Мама і Діна справедливо дорікають мені за певну різкість, певні бравади. Купа афектацій, що завжди змушували мене показувати себе глузливою, холодною, недоступною. Це було б чудово, якби йшлося про те, щоб ніхто не думав, що я закохана; але ні — треба було показати, що я досяжна... Але хто міг думати про такі речі! Я вважала, що треба, щоб мене кохали, не наважувалась цього бажати і вдавала шалену й холодну, щоб він не думав, що я хочу кинутись йому на шию. Але з'ясуймо один момент: знаючи все — я б його все одно хотіла? Так, так, так — якщо не з кохання, то хоча б з марнославства. Зробити шлюб за розрахунком з таким чоловіком — або дорого себе продати, маючи на увазі шлюб, звісно. Більше мені нема чого робити. Щодо купівлі пана — я вже сказала вам, що це мені ні до чого.
І до того ж, хто знає — навіть знаючи, що йому не обов'язково було бути закоханим, щоб одружитись, що він укладав угоду, — навіть знаючи це, я могла б його кохати, аби тільки угодою була я сама. Коли кохаєш — нічого не вдієш. [Зачорнено: Скупець зрікається] грошей, честолюбець — почестей, легковажний — марнославства — не тому, [Зачорнено: що] міняє свою природу, а тому що [Зачорнено: коханий замінює] все і в ньому бачиш усе. І ось у цьому якраз чудо. Часом... я думаю, що цього разу говорю зі знанням справи. Те, що я кажу, повинно мати вагу — бо я не в Ніцці і не в Італії; я оговталась від своїх прикростей і принижень, я зовсім не в розпачі — навпаки; я зайнята і навіть розважаюсь. Тож часом мені невиразно здається, що я відмовилась би від усього заради цієї людини — бо без нього і поза ним немає ні грошей, ні почестей, що мали б для мене якусь ціну; якби я їх і хотіла — то лише щоб сподобатися йому.
Не заглиблюватимусь у це — відзначаю лише стан духу, дуже [Викреслено: дивний і от і все, відмінний] від усього попереднього. Дивно — але я зовсім не можу писати так, як думаю; все це приблизно, але важко, але спотворено пером.