Понеділок, 24 червня 1878.

Понеділок, 24 червня 1878.
День зводиться до двох листів.
[Понеділок, 24 червня 1878] Ваш син одружується з особою, яка вже не зовсім молода, майже бідна і яку він не кохає — тоді як йому варто лише вимовити слово, щоб одружитись з молодою, гарною, доброго роду і в усіх відношеннях достойною, з доходом 70 000 франків на рік у день самого весілля і майже стільки ж надалі. Вам говорять про це надто пізно — але раніше не можна було. Ви розумієте, що хочеться зберегти анонімність, ризикуючи виглядати підозрілою. Справи зайшли дуже далеко, але заклинаю вас тим, що вам найдорожче, — подумайте перш ніж завершити це сумне безумство вашого сина, яке справді не здатне ані забезпечити йому щастя, ані служити його честолюбству. Ще раз, пане, я звертаюсь до вашого розуму, вашого серця й вашої людяності [Викреслено: до всіх, хто страждає]. Запитайте сина — він знає, що ця молода дівчина існує, якщо ви сумніваєтесь; але сам він знає про це лише від учора. Але ще нічого не втрачено. Прочитайте доданого листа і передайте його синові. Доручаю вам його — сподіваючись на вашу порядність.
[Понеділок, 24 червня 1878] Коли приймаєш рішення, якого сам не схвалюєш, не хочеш нічого слухати проти — тому що боїшся прислухатись до речей, що так добре злагоджуються з власними почуттями.
Побоюючись, що ви через упередженість розірвали перший лист, надсилаю вам варіації на ту саму тему і наполегливо раджу перечитати все. Ніколи не зайве прониктись цим якомога глибше.
Можна було б написати тій юній особі жахливих речей — але вона не відпустить вас ні за що на світі. Навіть якщо їй сказати, що ви її ненавидите і щойно завели нову коханку, яку обожнюєте. Не вас їй треба — їй потрібен чоловік, що має відшкодувати їй довге прозябання дівиці на виданні, чоловік, який якось-то виведе її у світ, яким вона зараз так зневажає. Мені не треба вам казати, що жінка, яка прагне лише пожертвувати вам усім і не дивиться на вас як на засіб досягнення мети — бо не потребує його і має п'ятдесят інших — готова на одне ваше слово прийти до ваших ніг віддана, як пес, покірна, як жінка, що кохає, — яким би не було ваше становище або ваше майбутнє. Ви добре знаєте, що по-справжньому вища істота завжди буде ощадлива, добра господиня, вірна подруга — особливо коли має добре серце. Не серце, що в салоні жаліє когось через нещасний випадок, а серце, відкрите лише для вас одного.
Звісно, юна особа вже замовила сукні у Лафер'єра (із таким приданим!) — туди вам варто б зайти; я маю на увазі примірницю; але ці сукні слугуватимуть для зачарування якогось старого морського офіцера чи нотаріуса, що примчать запропонувати своє серце, фрегат або контору — приваблені блиском, який ви надасте. І це буде чудово. Але ви! Таке міщанство — не для вас! Та годі, соромтеся! Від чого ж ви в розпачі? Дяка Богу, у вас є майбутнє. Батьки завжди стурбовані, надто обережні й маловірні до своїх дітей. Ніжна мати, заплутана лицемірствами панночки, яка прагне знайти чоловіка, хоче будь-що одружити сина, щоб у нього більше не було пригод і дуелей. Ну й добре! Батько також цього хоче — судячи зі свого власного досвіду і не усвідомлюючи, наскільки ви відрізняєтесь від інших, і до того ж... він не впевнений у подіях, потім, мабуть, буде важче — думає він.
Яка мука — кожна година, що наближає до вашого кінця! Отже, ви від усього відмовляєтесь? Бо не тішіть себе ілюзіями! Жінка захоче сукень, і вам доведеться зустрічатись з деякими друзями, приймати гостей — а без цього ви обходились, поки були вільні. І що може бути жахливішим за фінансові суперечки — особливо коли немає навіть кохання. Ніхто у світі не повірить, що ви закохані в цей рішучий вигляд звичайної парижанки й ці зів'ялі щоки. Щодо розуму! Ах, поговорімо. Ви недостатньо дурні, щоб тішити себе ілюзіями. Звісно, вона не схожа на всіх молодих дівчат — ні. Я надто пізно помічаю, що соромно паплюжити когось, хто того не вартий, — але ви так лякаєте, так-так-так хочеться, щоб ви стали самим собою!
Як можна позбутись цих міщанств, усіх цих дитячих дурниць у мові, яких ви не виправдовуєте, перебуваючи під владою панночки, що щонайменше десять років вивчала всі лицемірства... quaerens quem devoret. Якщо вона збожеволіла — це ви її такою зробили. Благаю, ще є час! Не вдавайтесь до хибної щедрості — якщо маєте докори сумління, можна вигадати, що розірвала вона: це поставить її на п'єдестал і ви нічого не втратите. Вирушіть у подорож, о! Є стільки засобів, якщо б тільки захотіти! Ще є час — ніколи не пізно робити правильне. Як ви будете нещасні, якщо жалкування прийдуть надто пізно!
Навіть ваша родина була б рада бачити, що ви робите щось краще. Ну ж — один добрий порух... Що сказати, щоб переконати вас! Кличу Бога на допомогу. Бог, що читає в серцях, простить тому, чиє серце б'ється так щиро для вас — хотіти відняти вас в іншої жінки, яка, може, кохає вас (чому ні?). Але в таких речах навіть ангел був би егоїстом.
Не залишайте по собі пекучих жалкувань. Скажіть, що ви читали листи і що вони нічого не змінюють, бо ви кохаєте... якщо кохаєте? Але не дозволяйте думати, що вже запізно і що у вас не вистачило сили духу кинути виклик стільком речам.
Якби не було доказів, що ви не кохаєте — невже кинули б вас комусь під ноги. Ще не пізно, але треба вирішити негайно... Покличте собі на поміч усі ваші добрі почуття — їх чимало, вони скажуть вам слухатись мене. У мене досить дружби до вас, щоб попередити: наполягаючи на своєму жалюгідному самогубстві, ви не зробите навіть жертви.
Даючи такий доказ дурості, тупості, поганого смаку й бездушності, ви вже не будете собою. Якщо ви здогадуєтесь, від кого лист, — знаєте, що я кажу правду. Отже, повідомляю вам із великою втіхою, що ви не принесете ще одного завоювання як придане своїй міщанці — і що в момент, коли ви складете їй у ніжки остаточні ваші шанування (поговоримо про ті ніжки! якби ви знали, скільки речей дізнається ревнива жінка!..) — від вас відвернуться, закриваючи обличчя, як відвертаються від понівеченого й зловісного трупа коханої істоти.

Примітки

quaerens quem devoret (лат.) — «шукаючи кого проковтнути» (1 Пет. 5:8, про диявола).