Понеділок, 27 травня 1878.

Понеділок, 27 травня 1878. Я приходжу до майстерні до сьомої ранку і снідаю за три су в кремері зі шведками. Я бачила робітників, хлопчиків у блузах, що приходили пити свій бідолашний шоколад — той самий, що й я.
А потім, оскільки ще не настала година, ми прогулювались пасажем, тоді як учні-чоловіки також прогулювались там, чекаючи, поки відчинять двері.
— Починати живопис із натюрмортів для вас, мадемуазель, — це все одно що наказати міцній людині робити вправи, маніпулюючи ось цим (і Жюліан почав піднімати й опускати свій пір'яний держак) — не малюйте поки фігури, гаразд; але пишіть ступні, фрагменти моделі — врешті-решт, немає нічого кращого за це.
Він цілком правий, і тому я піду писати ступню.
Я снідала в майстерні — мені принесли речі з дому, бо я підрахувала: якщо ходити снідати додому, втрачаєш щодня одну годину, що складає шість годин на тиждень, відповідно один день на тиждень — чотири дні на місяць = сорок вісім днів на рік. Вдома так неприємно.
Що до вечорів... я хочу займатись скульптурою, я говорила про це з Жюліаном, який поговорить або попросить поговорити з Дюбуа так, щоб зацікавити його.
Мої зустріли на Виставці міс Фостер, заміжню вже три місяці за паном Лаконом, майбутнім лордом Лаконом, як я гадаю. Берта з чоловіком і Артур Фостер (той, що з собакою) були тут о шостій,
Коли я займусь скульптурою, думаю, я буду досить спокійна — не буде часу мучити голову політикою... до речі, чи знаєте ви, що я добре обізнана в цій пекельній політиці, — і сказати, що з того жодної користі!
Я дала собі чотири роки; минуло сім місяців. Думаю, трьох років вистачить — отже, мені залишається ще два роки і п'ять місяців. Тоді мені буде від двадцяти одного до двадцяти двох.
Жюліан каже, що за рік я буду малювати дуже добре; можливо, але не достатньо добре.
— Така робота неприродна, — каже він, сміючись. — Ви кидаєте світське життя, прогулянки — все геть! Мусить бути якась мета, прихована думка...
Він не марно родом із півдня.
Сьогодні стався приблизно такий самий випадок, як той, що призвів до мого розриву зі Швейцаркою, тільки цього разу я була Брезло, а стара пані — мною.
— Мадам, — кажу я голосно, — я маю право і могла б зберегти це місце, якби звикла чіплятись до порядних людей. Беріть це місце, мадам, за правилами ввічливості воно ваше. Я, слава Богу, добре вихована й не маю нічого спільного з деякими (вибачте за вираз) тваринами, що не вміють поводитися.
А оскільки бідна стара пані не хотіла приймати, я додала:
— Беріть же, мадам, я даю вам її однаково і заради вас, і заради власної слави — я здійснюю цей прекрасний вчинок, мадам, бо поважаю себе.
Ось яка помста, хоч і наполовину жарт.

Примітки

«Кремері» (crémerie) — невелика молочна крамниця, що підавала дешеві сніданки; улюблений заклад студентів.