❦
Пʼятниця, 24 травня 1878.
Є люди, приречені на безталання, — і нічого не вдієш. Хіба скажете, що я не одна з них?Vendredi 24 mai 1878Il y a des gens voués à la guigne et il n’y a rien à faire. Direz-vous que je n’en suis pas ?
Маю вам сказати, що, скінчивши писати о четвертій, я безперервно читала «Набаба»,1 роман Альфонса Доде. Це дуже цікаво, і цей тип Набаба скидався б на когось іншого, якби його витончити й облагородити. Я добре знаю, що схожість не лестива, тому треба, кажу це, витончити, облагородити, одухотворити. Не те щоб хтось був ідеальним, надтонким і найблагороднішим... тобто я не знаю точно... я не довіряю своєму судженню: коли хтось ідеальний — думаю, що приймаю нісенітницю за вишуканість, а коли хтось здається мені енергійним і неординарним — боюся, що це просто грубість, пересічність, буржуазність. Щасливий, щасливий, щасливий той, хто вміє говорити, як думає. Читайте Бальзака — кожен відчував те, що він, але хто вмів це написати?
Je dois vous dire que ayant fini de peindre à quatre heures je n’ai cessé de lire « Le Nabab », roman d’Alphonse Daudet. C’est très intéressant et ce type de Nabab ressemblerait à quelqu’un d’autre si on l’affinait et l’anoblissait. Je sais bien que la ressemblance n’est pas flatteuse aussi il faut, je le dis, affiner, anoblir, spiritualiser. Ce n’est pas que l’on soit idéal, extra-fin et noblissime... c’est-à-dire je ne sais au juste... je ne me fie pas à mon jugement, lorsque l’on est idéal je crois que je prends de la fadaise pour de la distinction et quand on me semble énergique et extraordinaire je crains que ce ne soit de la rusticité, du commun, du bourgeois. Heureux, heureux, heureux, celui qui sait dire comme il pense. Lisez Balzac, chacun a senti comme lui mais qui a su l’écrire ?
Густий голос — мʼякий і теплий; оксамитові очі, затуманені і палкі. Усмішка дивовижної доброти. А потім, коли він поруч із матірʼю, ця манера «кидати на підлогу свої ноги й велике тіло з пестощами рухів і слів справді зворушливих». Ось що розповідають про Набаба, — це те, що я б могла сказати...! Ні, справді, якби мені доводилось церемонитися з власним щоденником, щоб висловити всі фантазії, що спадають мені на думку, — це було б надто смішно!
Une grosse voix douce et chaude, des yeux de velours, voilés et brûlants. Un sourire d’une bonté merveilleuse. Et puis quand il est près de sa mère cette façon de « jeter par terre ses pieds et son grand corps avec une câlinerie de gestes et de paroles vraiment touchantes ». Voilà ce qu’on raconte du Nabab, c’est ce que j’aurais pû dire... ! Non, vrai si je devais me gêner avec mon journal pour dire toutes les fantaisies qui me passent par la tête, ce serait trop ridicule !
Отже, слухайте про фантазії: подивіться на старого Жуаєза в «Набабі» — ви, мабуть, зрозуміли, що щодо уяви це достеменно я. Я хочу, щоб жалюгідні, що видадуть цю книгу, вставили сюди сторінки 87 і 88 «Набаба».
Ainsi écoutez quand aux fantaisies, voyez le bonhomme Joyeuse dans « Le Nabab » vous avez sans doute compris que c’est tout à fait moi pour l’imagination. Je désire que les misérables qui publieront ce livre intercalent ici les pages 87 et 88 du Nabab.
Вони побачать, як пан Жуаєз сідає в омнібус, навпроти нього сидить якийсь чоловік, і він уявляє, що той хоче поцілувати його доньку, тоді вбиває його і йде заявити в поліцейський комісаріат, — після чого повертається до реальності.
Ils verront comment M. Joyeuse prend l’omnibus et a en face de lui un homme, et il s’imagine que cet homme veut embrasser sa fille, alors il l’assassine et va le déclarer au commissaire de police après quoi il revient à la réalité.
Вкладка · passage dʼAlphonse Daudet, Le Nabab (1877), recopié par Marie
Хочете ще одну рису цієї феноменальної уяви?.. Йде дощ, мороз; собача погода. Пан Жуаєз сів в омнібус, щоб їхати до свого бюро. Оскільки він сидить навпроти якогось колоса — звірувата голова, могутні біцепси, — пан Жуаєз, зовсім маленький, зовсім тендітний, з портфелем на колінах, підбирає ноги, щоб дати місце величезним стовпам, що підтримують монументальний тулуб сусіда. У ритмі руху, під дощем на шибках, пан Жуаєз поринає в задуму. І раптом колос навпроти, у якого загалом добродушне обличчя, дуже здивований, бачачи, як ця маленька людина міниться на обличчі, дивиться на нього, скреготячи зубами, з лютими очима, очима вбивці. Так, справжнього вбивці, бо в цю мить пан Жуаєз бачить жахливий сон... Одна з його доньок сидить там, навпроти, поруч із цим велетенським грубіяном, і той мерзотник обіймає її за талію під пелериною.
Voulez-vous un autre trait de cette imagination prodigieuse ?.. Il pleut, il gèle; un temps de loup. M. Joyeuse a pris l’omnibus pour aller à son bureau. Comme il est assis en face d’une espèce de colosse, tète brutale, biceps formidables, M. Joyeuse, tout petit, tout chétif, sa serviette sur les genoux, rentre ses jambes pour laisser la place aux énormes piles qui soutiennent le buste monumental de son voisin. Dans le train du véhicule, de la pluie sur les vitres, M. Joyeuse se prend à songer. Et tout à coup le colosse de vis-à-vis, qui a une bonne figure en somme, est très surpris de voir ce petit homme changer de couleur, le regarder en grinçant des dents, avec des yeux féroces, des yeux d’assassin. Oui d’assassin véritable, car en ce moment M. Joyeuse fait un rêve terrible... Une de ses filles est assise là, en face de lui, à côté de cette brute géante, et le misérable lui prend la taille sous son mantelet.
«Заберіть руку, добродію...» — вже двічі сказав пан Жуаєз... Той тільки знущально сміється... Тепер він хоче поцілувати Елізу...
« Retirez votre main, Monsieur... » a déjà dit deux fois M. Joyeuse... L’autre n’a fait que ricaner... Maintenant il veut embrasser Elise...
«А! Бандите!..»
« Ah ! bandit !..'
Надто слабкий, щоб захистити доньку, пан Жуаєз, скипаючи від люті, шукає ніж у кишені, вражає зухвальця просто в груди й іде, високо піднявши голову, впевнений у своєму праві ображеного батька, заявляти в перший-ліпший поліцейський відділок.
Trop faible pour défendre sa fille, M. Joyeuse, écumant de rage, cherche son couteau dans sa poche, frappe l’insolent en pleine poitrine, et s’en va la tête droite , fort de son droit de père outragé, faire sa déclaration au premier bureau de police.
«Я щойно вбив людину в омнібусі!..»
« Je viens de tuer un homme dans un omnibus !..'
Почувши свій власний голос, що справді промовляє ці зловісні слова, але не в поліцейському відділку, — нещасний прокидається, здогадується з переляку пасажирів, що, певно, говорив уголос, і користається з оголошення кондуктора: «Сен-Філіп... Пантеон... Бастилія...» — щоб вийти, вкрай збентежений, під загальний подив.
Au son de sa propre voix prononçant bien, en effet, ces paroles sinistres, mais non pas dans le bureau de police, le malheureux se réveille, devine à l’effarement des voyageurs qu’ il a dû parler tout haut et profite bien de l’appel du conducteur : Saint-Philippe... Panthéon ... Bastille.. » pour descendre tout confus, au milieu d’une stupéfaction générale.
А ще є Фелісія Рюйс,2 що має багато від мене; замах лікаря, після якого їй раптом стає осоружним усе, — я бачила речі в такому роді.
Et puis il y a Félicia Ruÿs qui a beaucoup de moi, l’attentat du docteur qui la dégoûte tout d’un coup de tout, j’ai vu des choses dans ce genre.
Ця книга, потім сни, купа речей, через що не знаю, що й говорити... а втім, знаєте, саме зараз мені б знадобилися два чоловіки, дуже закохані в мене. Тоді я б дозволила собі зайнятись третім — і це мене б трохи розважило. Безумна ідея.
Ce livre, puis les rêves, un tas de choses qui font que je ne sais laquelle je dois dire... sinon, tenez, en ce moment j’aurais besoin de deux hommes très amoureux de moi. Alors je me permettrais de m’occuper d’un troisième et cela m’amuserait un peu. Folle idée.
Слава Богу, мені огидні ці розваги, що принесли мені одні прикрощі — і воно того не варте.
Je suis Dieu merci dégoûtée de ces amusements qui m’ont rapporté des ennuis sans que cela en vaille la peine.
Хотілося б когось любити — серйозно, цілком. Але щоб я собі це дозволила — треба, щоб було принаймні двоє, кого я б зневажила... ви розумієте, тоді третій міг би зовсім мене не любити.
Je voudrais aimer quelqu’un, sérieusement, tout à fait.Mais pour me le permettre il faudrait qu’il y eu eût au moins deux que j’aurais dédaignés... vous comprenez alors le troisième pourrait ne pas m’aimer du tout.
Яке безумство... Боже мій, це ті довгі страшенно нудні вечори, цей дрібʼязковий домашній побут, зрештою ця книга, збіги, аналогії, фантазії — що навіюють хвилини знемоги, коли хочеться покінчити з усім, а для того є лише два способи: Померти чи покохати.
Quelle folie... mon Dieu ce sont ces longues soirées terriblemnt ennuyeuses, cet intérieur tracassier, ce livre enfin, des ressemblances, des analogies, des fantaisies, qui amènent des moments de lassitude pendant lesquels on voudrait en finir avec tout et pour en finir il n’y a que deux moyens : Mourir ou aimer.
О, якби ви знали, як я стомилась від цього життя суму, прикрощів, руйнувань!
Oh ! si vous saviez comme je suis fatiguée de cette vie de tristesse, de contrariétés, d’écroulement !
Коли все корчить пики, все тікає, все глузує...
Quand tout grimace, tout fuit, tout se moque...
Примітки
«Набаб» (1877) — роман Альфонса Доде, що зображує паризьке суспільство Другої імперії; Марі впізнає себе в деяких персонажах. ↩
Персонаж роману Доде «Набаб»: Фелісія Рюйс — талановита скульпторка, розчарована у чоловіках після того, як лікар намагається нею скористатися. ↩