❦
Субота, 25 травня 1878.
Ви знаєте, що Кассаньяк навіть не відповів. Раніше я вирішила залишити його в спокої як Кассаньяка, цього разу я залишу його цілком у спокої — як людину, яка була з мною нечемна. Амінь.Samedi 25 mai 1878Vous savez que Cassagnac n’a même pas répondu. Avant j’avais résolu de le laisser tranquille comme Cassagnac, cette fois je le laisserai bien tout à fait tranquille comme un homme qui a été impoli envers moi. Amen.
— Це недостатньо добре для вас, — каже мені Робер-Флері.
- Cela ne va pas assez bien pour vous me dit Robert-Fleury.
Я сама це відчувала, і якби він не підбадьорив мене щодо натюрмортів, я б упала з вершин своїх надій, а це було б серйозно.
Je le sentais moi-même et s’il ne m’avait encouragée pour mes natures mortes je serais tombée du haut de mes espérances, ce qui serait grave.
Ми пішли до «Франсе» дивитись «Фуршамболів».1 Пʼєсу дуже хвалять, але мені вона не дуже до душі.
Nous sommes allées au Français voir « Les Fourchambault ». On admire beaucoup la pièce, mais je n’en suis pas trop folle.
На мені був капелюх... але це мене вже не цікавить... я прагну одного — мати вишуканий вигляд... останнім часом я трохи про це забула.
J’avais un chapeau... mais cela ne m’intéresse plus... ce que je cherche, c’est d’avoir l’air distingué... je l’avais un peu oublié ce dernier temps.
Таки я буду великою мисткинею... щоразу, як я відступаю від навчання, мене повертає до нього ударами батога найрізноманітнішого роду.
Décidément je serai une grande artiste... chaque fois que je sors de mes études j’y suis réintégrée par des coups de fouets de toutes sortes.
Чи не мріяла я про політичні салони, потім про світське життя, потім про багатий шлюб (Мультедо не багатий), а потім знову про політику. Все це в ті хвилини, коли я мріяла або сподівалась на можливість якогось жіночого, людського, природного влаштування. Але ні, нічого. Мене навіть смішить це постійне, непохитне, дивовижне безталання. Завдяки йому я набула великої холоднокровності, величезної зневаги до всіх, розважливості, мудрості — безлічі речей, що складають мій характер: холодний, зневажливий, нечутливий, і водночас жвавий, різкий, енергійний.
N’ai-je pas rêvé à des salons politiques, puis au monde, puis à un mariage riche (Multedo ne l’est pas) puis encore à la politique. Tout cela dans les moments où je rêvais, où j’espérais la possibilité de quelque arrangement féminin, humain, naturel. Mais non, rien. Cela me fait même rire cette déveine constante, imperturbable, étonnante. J’en ai gagné un grand sang-froid, un mépris énorme pour tous, du raisonnement, de la sagesse, un tas de choses enfin qui me composent un caractère froid, dédaigneux, insensible, et en même temps remuant, brusque, énergique.
Що ж до священного вогню — він прихований, і вульгарні глядачі, непосвячені, навіть не підозрюють про нього. Для них я «плюю» на все, у мене немає серця, я критикую, зневажаю, насміхаюся.
Quant au feu sacré il est caché et les vulgaires spectateurs, les profanes ne le soupçonnent même pas. Pour eux je me « fiche » de tout, je n’ai pas de cœur, je critique, je méprise, je me moque.
А всі пригнічені ніжності з найглибших глибин мого єства — що кажуть вони про цю зарозумілу показуху? Вони нічого не кажуть... вони шепочуть, ховаючись глибше, ображені й засмучені.
Et toutes les tendresses refoulées du plus profond de moi-même, que disent-elles de cet affichage hautain. Elles ne disent rien... elles murmurent en se cachant davantage, offensées et chagrines.
Я тільки й роблю, що говорю дикі речі, що мені подобаються і дивують інших... Це було б добре, якби все це не набувало гіркого присмаку, якби не було плодом цього неймовірного безталання в усьому.
Je passe ma vie à dire des choses sauvages qui me plaisent et qui étonnent les autres... Ce serait bien, si cela ne prenait un accent amer, si ce n’était le fruit de cette inimaginable déveine dans toutes les choses.
Так, коли я звернулася з тим знаменитим проханням до Господа, священик дав мені вино і хліб, що я взяла, потім шматок хліба без вина, як то заведено. І цей хліб упав у мене з рук двічі. Мені було прикро, але я нічого не сказала, сподіваючись, що це не відмова... Та, як видно, це таки була вона.
Ainsi lorsque je fis la fameuse demande au Bon Dieu le prêtre me donna le vin et le pain que je pris puis le morceau de pain sans vin comme c’est l’usage. Et ce pain me tomba des mains à deux reprises. J’en fus peinée mais n’en dis rien espérant que ce n’était pas un refus... C’en était un à ce qu’il paraît.
Все це доводить, що є моє мистецтво, якому я маю себе присвятити... Поривами я, безперечно, ще відступатиму від нього, але лише на кілька годин, після чого повернуся — покарана, розважлива.
Tout cela prouve qu’il y a mon art auquel je dois me vouer... Par saccades j’en sortirai encore sans doute mais pendant des heures seulement, après quoi j’y retournerai châtiée, sage.
Примітки
«Фуршамболи» («Les Fourchambault», 1878) — остання пʼєса Еміля Ожьє про буржуазну родину. Театр «Франсе» — скорочена назва Комеді-Франсез, державного театру. ↩