Понеділок, 20 травня 1878.

Понеділок, 20 травня 1878. Позавчора пані Йорк запропонувала піти з нею на бал Міністерства закордонних справ — найцікавіший бал Виставки після балу британського посольства. Треба було попросити запрошення через наше посольство — це було цілком можливо. Це зробили лише вчора ввечері.
Бал [Слова зачорнено: відбувається] сьогодні ввечері.
Немає ще й полудня, а я вже повернулась — пішла з майстерні, сказавши, що болить голова. Я не могла працювати, бо плакала від бажання піти на цей бал.
Якби ви знали, як я цього хочу, — ви б пожаліли мене!
Я хочу, хочу, хочу туди піти. Безглуздо не
змиритись, але я побиваюся, наче через першу в житті прикрість.
З полудня до другої я плакала рясніше за великий каскад Виставки.
Мою великодушність не оцінили; якби замість того, щоб лити сльози, я зчинила сцену — зворушилися б, але оскільки я нічого не сказала, мене лишили конати з горя. Будь ласка, нехай не розповідають, що мене обожнюють і все для мене роблять. Не роблять анічогісінько — ви це знаєте краще за всіх.
Це було б так зручно, так весело — із пані Йорк.
І нікого, нікого, нікого для... Ну хіба це не жалюгідно, хіба це не нещасно, хіба це не жахливо!
Плакати, бо хочу на бал! І ні зразкова мати, ні чутлива тітка, ні ангельська кузина... О, злі люди, бездушні! Чверть на третю, мені бракує духу йти в майстерню.
Ніхто нічого для мене не робить, та ще й очі в мене такі червоні, і стільки ще сліз — майстерня б потонула... Жалюгідним байдуже, і ніхто нічого для мене не зробить.
Яка ж я дурна... О, хоча б раз, коли я цього хочу, — мені ще дев'ятнадцять, я ще не вмерла, і тільки цей папір про все знає.
Розумієте, я не йду, бо все ще сподіваюсь, що хтось прийде й запитає, чому я плачу, і коли я наважуся зізнатись, що через бажання піти на бал, — щось зроблять, щоб я пішла. Майже третя година, час іде, а в мене навіть немає сукні — але час ще є: до одинадцятої є вісім годин... Але нікого, хто б допоміг, нікого навіть, хто б вислухав.
Хоч раз плачу через речі, відповідні моєму вікові... Я... Чесне слово, всі сховались, а тітка, яка мене обожнює, пішла на Виставку — яке добре серце. Вони добре знають, чого я хочу, але вони ліниві й воліють, щоб воно само собою минулося, — бездушні. Вони ніколи не дадуть жебракові — ніколи! — і при цьому їх звуть добрими!
Берта, яка заміжня і тепер у Лондоні, отримала запрошення; у мене немає — а вона його ані потребує, ані прагне.
Четверта година, я намагалась думати про інше, але саме це інше повертало мене до балу.
Я зіграла вальс Циммера більш як тридцять разів поспіль, потім усі неаполітанські пісні.
Знаєте, моя тітка прогулюється на Виставці.
Як подумаю, що в мене є ліф, і мені потрібна тільки спідниця, яку Кароліна зробила б за годину з відрізу тюлю-ілюзіон!
Ось що виходить, коли не влаштовуєш сцен. О, жалюгідні! Збережу на пам'ять сьогоднішні носові хустки.
Цього дня я знову стала дитиною, всі мерзоти далеко, є тільки бідна маленька дівчинка, що хоче на бал... Це бажання ускладнюється іншими міркуваннями, про які марно говорити.
[Навскоси :1880. Це було заради того, щоб побачити Кассаньяка, але він туди не ходив.]
Побачивши мене похмурою за обідом, ці люди не знайшли нічого кращого, ніж говорити мені про губи і зуби Мультедо, і оскільки моя огида не викликала сумнівів, заговорили про зуби і губи Кассаньяка — «Ось це так, — казали, — оцей то вже справжній», — і все це із запитальними поглядами. Якби Поль де Кассаньяк був трохи менше тим, ким він є, — я б його зненавиділа — вже одного цього досить.
Те саме стосується Блана — хочете, я вам зображу одним штрихом цього добродія, якого всі вважають ще одним із найкрасивіших чоловіків Парижа. Так от, цей добродій здатний прийти до жінки, пропонуючи свої послуги, й розповісти, скільки він може витримати. Це огидно, що я вам кажу, але дам голову навідріз, що це правда; я собі це уявила і вчора запитала де Дайєн [Слова зачорнено: що чула про це] випадково. Вона відповіла, що це на нього схоже, і що взагалі його успіх у жінок пояснюється.....................вона не
закінчила.
Я не можу забути і все ще сподіваюсь піти — немає ще й п'ятої.
Я вже одинадцятий раз відкриваю скриньку й зошит.
Ось що я пишу Йорку.
Шановна пані,
Фортюне відніс листа про запрошення, і, схоже, залишив його не там, де потрібно, так що я справді в розпачі... Тим більше що мене раптово й шалено охопило бажання піти на цей бал. Якщо якимось дивом ви змогли б мене врятувати, я була б справді дуже рада.
Дванадцятий раз. Відкриваю скриньку ключем. Щойно розбила чотири стільці. Мало, це мене не заспокоїло.
Тринадцятий раз. Хай чорт забирає всіх — розбила ще чотири стільці й додала ще два, а до них стіл.
Одні готують сукню, я ламаю меблі — і ще я добра — вибираю найпростіші.
Кожен тішиться тим, чим може. Роблять що можуть.
Жалюгідні, розбійники — якби йшлося про їхнього Жоржа, ці негідники вже все б зробили!
Чотирнадцятий раз. Щоразу думаю, що все вже сказала.
Ця Марі живе в Кассаньяка — так мені сказали. Тепер я розумію маленьку сіро-блакитну кімнату поруч із червоною. Буржуазне ліжко, засохлі квіти, фотографії навколо ліжка, на стінах.
Це щось на кшталт економки-Еґерії; схоже, її запитали, де вона вбирається: «У мене є Полів кабінет». Вона штопає його шкарпетки. Але те, що видається мені щонайменше дивним, — це що сіра кімната так близько від червоної... І він — людина, яка здатна підкоритися такій пристрасті..... Це так
незвичайно, що це майже й не зовсім огидно...
Але справді, дивна ця історія. Як це кумедно, як кумедно, як кумедно, дуже кумедно.
Отже, є:
Політик, лицар і Свиня.
Що ж, він потрійний, як індуїстське божество.
Як безглуздо, що карнавал вже не триває.
Але сьогодні ввечері... Жалюгідні повернулись із Виставки.
Берта мені пише.
Я повертаюсь із балу, пані Бойд усе ще говорить про Берту і її зраду.
У мене була біла шовкова сукня від Ворта, яку я тримаю як парасольку-на-всякий-випадок і яка незначна й банальна. Додайте до цього обличчя, що плакало годинами, і отупілий розум. Пан де Плансі, побачивши, що мені нудно, підійшов провести мене по салонах, потім представив графа де Валорі
— того, що з балу д'Осмона; він мав безглуздість про це згадати, я вдала дурненьку — «і на цьому все скінчилось».

Примітки

Еґерія — в римській міфології німфа, таємна порадниця царя Нуми Помпілія; тут: жінка, що відіграє роль натхненниці й радниці.