Неділя, 12 травня 1878.

Неділя, 12 травня 1878. Я написала свій перший натюрморт. Синя порцелянова ваза з букетом фіалок і маленька червона, потерта книжечка поруч — на полотні розміру 3. Так я не перестану малювати й звикатиму до кольорів, присвячуючи цьому дві-три години щонеділі; кожної неділі робитиму щось нове.
Поки малювала, прийняла Ґолдсміда, пані де Музе і її доньку.
Дуже спекотно, і я стомлена. Що ж, минулого року теж було спекотно, і я теж була стомлена в той самий час, і думала, що сумую за Лардереєм; роком раніше — Антонеллі,
Минулої ночі чудовисько прийшло стукати у двері, щоб йому дали грошей. Мама кинулась до мене, ніби щоб утримати від убивства, і я їй наговорила дурниць. Потім я пішла до своєї маленької вітальні, де було темно, і, впавши навколішки, поклялась перед Богом ніколи більше нічого не відповідати цій жінці, нічого їй не докоряти, а коли вона зробить якусь страшну добрість або виведе мене з себе — мовчати або йти! Докори, молитви, образи ні до чого не служать, крім як накликати на мою голову гнів неба.
До того ж вона дуже хвора, нещастя трапляється швидко, і я ніколи не втішуся через кривди, які міг заподіяти їй.
Мама, Діна і Марі ходили в Булонський ліс, і поблизу Ґран-Отелю, де вони завжди купують російські газети для дідуся, зустріли пана Маркса — пам'ятаєте, того з минулого літа у Вісбадені, — і Одіффре, Дивовижного. Цей останній — дивовижний, але дурний Еміль — приїхав із Ніцци і їде до Лондона. Кажуть, він дуже постарів і подурнів. Все одно — він залишається тою ж гризеткою з нашого ніццького латинського кварталу,

Примітки

«Гризетка» — молода французька дівчина з робітничого стану; тут ужито іронічно про Одіффре.