Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Неділя, 28 квітня 1878 р.

Вчора я була на кінних змаганнях з мамою й Ґолдсмідом. Пан де Морган прийшов поговорити з нами, а о четвертій я повернулася на урок арфи.
У мене виникла безумна ідея — запросити чоловіків на нічну месу в нашій церкві. Ґолдсмід, де Морган і д'Альт прийшли. Мене страшенно дратувала наша відокремленість.
Праворуч стояли посол, герцог де Лейхтенберг і його дружина пані Акенліефф. Герцог — син великої княгині Марії, що померла у Флоренції, і племінник Імператора. Він дуже довго жив із заміжньою жінкою, на якій врешті одружився, але шлюб було визнано лише після смерті великої княгині. Цей граф був у Римі, коли я там була, і пані Акенліефф не приймали в посольстві. Тепер вона бездоганно грає роль великої княгині; до того ж це ще гарна й дуже величава жінка, хоч і дуже худа. Мені часто траплялося їх бачити — і ось чоловік завжди в дрібних турботах про дружину: це захоплює й надзвичайно зворушує.
Священик, що нас знає, надіслав нам запрошення від посольства на великодню вечерю — вона відбувається після меси о другій по опівночі в домі священика, що, розташований зовсім поруч із церквою, був обраний для цього вечора. Нам пощастило сісти за один стіл із великим князем, його дружиною, послом та усім найкращим серед росіян у Парижі.
Я була сумна й у глибині душі не злилася — бо це знову кине мене в заняття з новим запалом.
Чому князь Орлов, удівець, не закохується в мене і не одружується зі мною? Я була б дружиною посла в Парижі — майже імператрицею. Пан Анічков, що був послом у Тегерані, таки одружився з бідненькою персіянкою — з кохання, маючи понад п'ятдесят п'ять років.
Я не справила бажаного враження — Лафер'єр запізнилася, і мені довелося вдягти сукню, що погано сиділа; довелося імпровізувати вставку, сукня була з вирізом, і треба було це виправити. Від сукні залежало все — мій настрій, постава й вираз обличчя.
Ми відправили Ґолдсміда до нас додому, думаючи повернутися одразу, але вечеря затяглася, і, увійшовши, ми знайшли Ґолдсміда, що спав на лаві навпроти наших дверей. Була четверта ранку. Бідолаха пішов без вечері, прострадавши дві години
в церкві й годину в очікуванні. Він запам'ятає наш Великдень.
А сьогодні о третій Анна Нордгрен зайшла за мною — іти до шведської церкви. Анна Нордгрен — найздібніша, дуже мистецька й не красива, двадцять дев'ять років. Там ми зустрічаємо інших товаришок і йдемо (я в чорному) до готелю Друо. Пані Бойє не було в церкві.
Я геть утомилася.
Я ніколи не була на балу.
Поміркуйте над цим і виведіть із цього міркування, зв'язки й наслідки.
Скажу, як Кассаньяк, що казав: хрест, отриманий у двадцять п'ять, приніс йому величезну радість; тепер він вважав би це цілком природним, а пізніше — мало не плюнув би на нього.
Пані моя матінка скаржиться (я щойно підслухала, що вона говорить у їдальні з Діною й Марі (тіткою)), що я все занедбала, що вдягаю речі, які мені не личать, що обличчя моє постаріло. Дурниці. До того ж усе, що вона каже, схоже ось на що: «Як би вона могла піти на бал, якщо дійшла до того, що в неї немає жодної чистої пари рукавичок».
Ця чарівна упередженість цілком нудотна — особливо коли тебе нею допікають від народження.
Чи зможу я досягти успіху в живописі? Я кинулася в нього з відчаю.
Мені кортить не бачитися з Кассаньяком у вівторок. Він стільки разів скасовував, і так рідко скористався нагодами побачитися зі мною, що хочеться поводитися так само, — тим більш що я вже зовсім його не боюся. Він намагався дізнатися, чи була я в Опері, й казав, що йому щоразу щось заважало туди піти. Що стосується анонімного листа, від якого я почервоніла, — схоже, він був спрямований проти мене і хтось хотів просвітити його щодо мене.
Маю передчуття, що він скасує вівторок, — тоді я напишу йому записку, кажучи, що мені неможливо… Et cetera — і виглядатиме так, ніби я відіслала її ще до того, як отримала його листа. Зачекаємо трохи.