Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Неділя, 28 квітня 1878 р.

Вчора я була на кінному конкурсі з мамою й Ґолдсмідом. Пан де Морган прийшов поговорити з нами,
У мене виникла безумна ідея — запросити чоловіків на нічну месу в нашій церкві. Ґолдсмід, де Морган і д'Альт прийшли. Я нестерпно страждала від нашої відокремленості.
Праворуч стояли посол, герцог де Лейхтенберг і його дружина пані Акенліефф. Герцог — син великої княгині Марії, що померла у Флоренції, і племінник Імператора. Він дуже довго жив із заміжньою жінкою, на якій врешті одружився, але шлюб було визнано лише після смерті великої княгині. Цей граф був у Римі, коли я там була, і пані Акенліефф не приймали в посольстві. Тепер вона бездоганно грає роль великої княгині; до того ж це ще гарна й дуже величава жінка, хоч і дуже худа. Мені часто траплялося їх бачити — і ось чоловік завжди в дрібних турботах про дружину: це захоплює й надзвичайно зворушує.
Священик, що нас знає, надіслав нам запрошення від посольства на великодню вечерю — вона відбувається після меси о другій по опівночі в домі священика, що, розташований зовсім поруч із церквою, був обраний для цього вечора. Нам пощастило сісти за один стіл із великим князем, його дружиною, послом та усім найкращим серед росіян у Парижі.
Я була сумна й у глибині душі не злилася — бо це знову кине мене в заняття з новим запалом.
Чому князь Орлов, що є вдівцем, не закохується в мене і не бере шлюбу зі мною? Я була б дружиною посла в Парижі — майже імператрицею. Пан Анічков, що був послом у Тегерані, таки одружився з бідненькою персіянкою — з кохання, маючи понад п'ятдесят п'ять років.
Я не справила бажаного враження — Лафер'єр запізнилася, і мені довелося вдягти сукню, що погано сиділа; довелося імпровізувати вставку, сукня була з вирізом, і треба було це виправити. Від сукні залежало все — мій настрій, постава й вираз обличчя.
Ми відправили Ґолдсміда до нас додому, думаючи повернутися одразу, але вечеря затяглася, і, увійшовши, ми знайшли Ґолдсміда, що спав на лаві навпроти наших дверей.
в церкві й годину в очікуванні. Він запам'ятає наш Великдень.
А сьогодні о третій Анна Нордгрен зайшла за мною — іти до шведської церкви. Анна Нордгрен — найздібніша, дуже мистецька й не красива, двадцять дев'ять років. Там ми зустрічаємо інших товаришок і йдемо (я в чорному) до готелю Друо. Пані Бойє не було в церкві.
Я геть утомилася.
Я ніколи не була на балу.
Поміркуйте над цим і встановіть розмірковування, зв'язки й наслідки.
Скажу, як Кассаньяк, що казав: хрест, отриманий у двадцять п'ять, приніс йому величезну радість; тепер він знайшов би це цілком природним, а пізніше — мало не плюнув би на нього.
Пані моя мати скаржиться (я щойно підслухала, що вона говорить у їдальні з Діною й Марі (тіткою)), що я все занедбала, що вдягаю речі, які мені не личать, що обличчя моє постаріло. Дурниці. До того ж усе, що вона каже, схоже ось на що: «Як вона може іти на бал, якщо дійшла до того, що в неї немає жодної чистої пари рукавичок».
Ця чарівна упередженість цілком нудотна — особливо коли нею пригнічують від народження.
Чи зможу я досягти успіху в живописі? Я кинулася в нього з відчаю.
Мені кортить не бачитися з Кассаньяком у вівторок. Він стільки разів скасовував, і так рідко скористався нагодами побачитися зі мною, що хочеться поводитися так само, — тим більш що я вже зовсім його не боюся. Він намагався дізнатися, чи була я в Опері, й казав, що йому щоразу щось заважало туди піти. Що стосується анонімного листа, від якого я почервоніла, — схоже, він був спрямований проти мене і хтось хотів просвітити його щодо мене.
Маю передчуття, що він скасує вівторок, — тоді я напишу йому короткого листа, кажучи, що мені неможливо… Et cetera — цей листок матиме вигляд відправленого до отримання його. Зачекаємо трохи.