Середа, 24 квітня 1878 р.

Замість читати, я грала на гітарі під час пози. Справа в тому — бачите — що я вчу напам'ять.
«Кажуть, тебе оддають заміж.
Знай: я від цього помру».
Співаю це з усім належним почуттям — спокійний розпач і чисті очі. Але лише заради пісні, бо насправді я трохи зворушилася лише ввечері. Дідусь захотів, щоб я грала й співала в нього весь вечір, — а потім мама почала причитати про одруження Пополя. «Тепер, коли все скінчилося, — каже вона, — можна все говорити. У всьому всесвіті були лише дві істоти, що підходили одне одному — це Марі й Кассаньяк. А тепер ця лицемірка з чорним волоссям отримає все й буде щасливою! Вона взяла його за почут-
тя, я впевнена!» Тощо, тощо.
І так далі.
Якби я вдавалася до почуттів, або радше якби я не завжди вдавала безумну й несамовиту — можливо, я б виграла. Я здогадувалась про таємні думки мами й не помилялася. У мене не було таких думок, бо я заборонила їх собі — і добре вчинила, і все було б більш-менш гаразд, якби сьогодні ввечері мене не підбурили проти долі, що несправедлива, злобна, задерикувата й жорстока.
Але я не дозволяю собі спалахів — збираюся всередині, затуляю очі й вуха й чекаю, поки гроза мине, кажучи собі: ти бачила й гірше, ще раз — мужності.
Як прикро, що мама говорить усі ці речі — навіть якби в мені щось і було, краще б залишили мене в спокої. Знаєте, коли діти вдаряються, якщо їх заспокоюють — вони кричать ще дужче.
Я піду малювати, але відчуваю себе так, ніби з мене знімають шкіру і все, чим я набита, розлетиться до біса; я бачила таке з ляльками, з яких знімають бавовняну оболонку — і тоді кінський волос сиплеться з усіх боків.
Я заборонила собі все, крім живопису, — а тут приходять і бентежать розум, душу, серце й усе інше. Моя дівчино, якщо тобі зле — завжди думай ось що: це лише питання часу, час змусить забути, час заспокоює всі болі. Матимемо терпіння й довіримося Богу. Але завтра Поль де Кассаньяк має прийти на вечерю.
Якщо він одружується — краще б мені його не бачити. Мені буде страшно і… мені буде страшно.
Кассаньяк одружується… Я зустрічаю цю новину наріканнями — це цілком природно, але я була б майже байдужою, якби мама не була так засмучена. Я не виказую жодної образи, але й не соромлюся сказати, що це неприємна подія; така поведінка личить жінці, яку нечистоти всесвіту [Замазані слова: змусили] сховатися на горі.
Пів на одинадцяту — іду спати, щоб за звичкою о без п'яти восьма бути в майстерні.