Четвер, 25 квітня 1878 р.

Принц Карагеоргієвич завітав до мами.
За півгодини до обіду ми отримуємо записку від Кассаньяка: він просить дозволу прийти в буденному одязі.
Потім приходить Блан у фраку, а за ним Кассаньяк у сюртуку — що спричинило кумедний інцидент у передпокої.
Тріфон неодмінно хотів зняти з нього одяг, думаючи, що це пальто.
Одразу вся скутість зникає, і після обіду мама з капітаном фрегата сідають грати в карти, тоді як Поль, Діна й Марі (в близькому колі ми звемося по іменах) ідуть до мене і веселяться до пів на дванадцяту. Але цього вечора я втратила кілька ілюзій: я виявила, що Кассаньяк бреше, і що його повага, його шанування, його велика примха нарешті — все це лише привід, щоб не сказати засіб, дозволяти собі те, чого інший ніколи б не насмілився. Мої ноги — безперечно його, про це я більше не говорю, але руки — ні; і він насправді робить майже що завгодно, повторюючи при цьому, що ми троє — три виняткові істоти, і що, зрештою, залишаючись шанобливим, дивлячись на ногу, руку чи плече, він би оскверняв жінку думками, на які не має права, тощо, тощо.
Знаєте, я не вмію добре викласти це дивовижне кредо, але запевняю: все було дуже добре, — і оскільки я претендую на певну тонкість почуттів, я, мабуть, не маю потреби копирсатися в тому, що стоїть за словами, і шукати зло там, де його немає, але де дуже легко знайти його немало, якщо задумаєшся над якимось словом або відмовишся приймати речі відкрито такими, які вони є. Кассаньяк, який такий серйозний, як ви знаєте, сміявся весь вечір — як простий Мультедо. [Закреслені слова: Він нам] говорив про своє одруження і дав чесне слово, що нічого такого немає. Мені це приємно.
Зрештою, він для мене ледь чоловік: я б обвила руками його шию й притулила голову до його плеча найприродніше у світі, поводилась би з ним так само, як зі своїми шведками в майстерні, — без жодного хвилювання. Це, певно, завдяки чистоті його думок… Діна стверджує, що я все ж жінка для нього; я думаю — ні, а якби й так — не хочу знати, це завадило б мені бавитися, смикати його за волосся, знімати капці й давати йому свої ноги, прощатися по-російськи: він цілує мені руку, я цілую його в лоба. О! я ледь торкнулась, і то вперше, і при Діні, і в Росії це цілком прийнято, та й усе залежить від тону, від наміру…
Блан поводився бездоганно, говорив про мене добре
і спритно. Та байдуже — Кассаньяк зі своїми манерами може завести далеко, не помітивши цього; я йому саме це й сказала.
Ми маємо зустрітися, може, в суботу і напевно у вівторок.