Четвер, 21 березня 1878 р.

Гм…! гм. Ви знаєте, що я більше не записую всіх своїх думок?
Я вже просила квитки до Версаля в іншому місці і, оскільки їх довго не надсилали, сьогодні попросила у Кассаньяка. І яке ж було моє невдоволення, коли через дві години після того, як я надіслала своє прохання, звідти надійшло повідомлення, що квитки надішлють.
Берта прийшла, щоб сказати мені, що граф Мультедо знову просив її руки, і оскільки вона знову відмовила, він сказав їй, що піде залицятися до «цієї російської панни». Бідна дівчина! Щоб я цьому повірила, їй треба було приховати свою досаду того вечора й не мати того вигляду, що вона мала, розмовляючи зі мною сьогодні. Це прикро. Подумати тільки: у неділю вона розповідала мені, як Мультедо весь належить їй, а у вівторок… ох, фе!
Боже, як я зла на цю дівчину! Я не ненавиджу її саму — бо що б зі мною не робили — добре чи зле, — мої симпатії чи антипатії нерозважливі й незворотні. Але я на неї зла. Це її безглуздий і злісний вчинок став причиною й початком того, що Кассаньяк утрачений… хіба що станеться диво.
Вона поставила мене в таке фальшиве, таке напружене, таке болісне становище, що я думаю про це лише з люттю, — і ця лють зростає, і я думаю про це часто.