❦
Четвер, 14 лютого 1878
Після майстерні я пішла консультуватися до панни Альберті, ворожки на картах1. Вона повторила мені якнайточніше і майже слово в слово пророцтво Едмона. І весь час повторювала: «Яке надзвичайне існування, яка боротьба, яке життя, який неймовірний, позамежний, химерний характер. Я ніколи нічого подібного не бачила!»Jeudi 14 février 1878
Я показала їй листа від Кассаньяка, ретельно загорнутого, щоб вона торкнулася ним карт і сказала мені... вона сказала дурниці. Цей чоловік нібито закоханий у мене і думає про шлюб зі мною, але цього не станеться. Станеться інше — буде той пан, якого описав Едмон.
Je lui ai montré une lettre de Cassagnac soigneusement enveloppée pour qu’elle en touche les cartes et me dise... elle a dit des bêtises. Cet homme serait amoureux de moi et penserait à une union avec moi, mais cela ne se fera pas. Ce qui se fera c’est le monsieur décrit comme l’a décrit Edmond.
— Ви навіжена і буйна.
- Vous êtes toquée et violente.
Від цих двох слів мені стає шалено весело, і я повертаюся, вибухаючи сміхом. Застаємо Блана, потім Берту.
Ces deux mots me rendent follement gaie et je rentre en riant aux éclats. Nous trouvons Blanc puis Berthe.
Я пообіцяла принести сьогодні ввечері мандоліну до майстерні — отже, о восьмій збираюся виходити. Берта і Діна приходять зі мною, і Блан теж — несе інструмент до карети.
J’avais promis de porter ma mandoline ce soir à l’atelier, donc à huit heures je me prépare à partir. Berthe et Dina viennent avec moi et Blanc aussi portant l’instrument jusqu’à la voiture.
Ми мали залишити його в «Італьєн». Але що сталося! Опинившись у тримісному фіакрі, стиснуті, розтрясені, розхитані, а навпроти нас Блан обіймає мандоліну, — ми кричимо так, що лякаємо поліціянтів — і хтось, може, я, вигукує: «А якщо до Пополя!»
Nous devions le laisser aux Italiens. Mais qu’est-ce qui arrive! Il arrive qu’une fois dans le fiacre à trois places, serrés, secoués, tremblés, et Blanc devant nous embrassant la mandoline nous crions de façon à effaroucher les sergents de ville et quelqu’un, moi peut-être, s’écrie : Si nous allions chez Popaul !
Блан, якому тільки того й треба і якого я, зрештою, можу підбити на що завгодно, наказує кучерові їхати на вулицю Булонь, 10-bis. Пів на девʼяту, коли ми приїжджаємо, і вже майже девʼята. Блан, трохи схвильований, каже нам:
Blanc qui ne demande pas mieux et qui d’ailleurs je puis pousser à tout, donne l’ordre au cocher d’aller rue de Boulogne 10 bis. Il est huit heures et demie, quand nous arrivons et il est près de neuf heures. Blanc un peu ému nous dit :
— Він вдома, світло горить, але Поль о такій порі буде не один...
- Il est chez lui, c’est éclairé, mais Paul à cette heure ne sera pas chez lui tout seul...
— Блане, куди ви нас ведете!
- Blanc où nous menez-vous !
— Ми все розкажемо мамі!
- Nous dirons tout à maman !
— Спокійно, спокійно, я подивлюся.
- Du calme, du calme, je vais voir.
— Ми забиваємося в глибину карети — ідіть швидше.
- Nous nous blottissons dans le fond de la voiture, allez vite.
Чорт забирай, мені трохи ніяково.
Sapristi, je suis un peu gênée.
Ось Ось початок, як мені розповів Блан Камердинер каже, що пан когось чекає.
Voilà Voilà le commencement comme Blanc me l’a raconté Le valet de chambre dit que Monsieur attend quelqu’un.
— Доповістіть про пана Блана.
- Annoncez Monsieur Blanc.
— Вибачте, що турбую, але тут дві маленькі росіянки і маленька англійка, яких ви знаєте, — вони конче хочуть побачити ваше помешкання.
- Je vous demande pardon de vous déranger mais il y a là les deux petits russes et la petite anglaise que vous connaissez et qui veulent absolument voir votre logement.
— Та вони божевільні!
- Mais elles sont folles !
Мушу сказати, що за обідом ми вдавали, ніби нічого не знаємо про це помешкання.
Je dois vous dire qu’à dîner nous avions fait les innocentes à propos de ce logement.
— Блане, я когось чекаю.
- Blanc, j’attends quelqu’un.
— Лише дві хвилини, не більше. навскоси Той самий камердинер, який увечері «пʼяти жінок» стояв у буфетній перед столом, де лежали два заряджені пістолети. І коли Кассаньяк, увійшовши, запитав, що це означає, він відповів, що це дивно і ніколи не знаєш, що може трапитися.
- Ce sera deux minutes, pas plus. en travers Le même valet de chambre qui le soir des cinq femmes se tenait dans l’office devant la table sur laquelle il y avait deux pistolets chargés. Et lorsque Cassagnac lui a demandé en entrant ce que cela voulait dire, il a répondu que c’était fort étrange et qu’on ne savait jamais ce qui arrive.
Ми входимо — все ще з мандоліною, але замість вітальні ноги несуть мене до кухні, де я натикаюся на камердинера і куховарку, від яких тікаю у вітальню, де ховаюся за Бертою, потім за фіранками. Серед нових серйозних брошур, газет, дурниць Поль походжає в синіх із червоним штанах і жакеті та замшевих черевиках... Але Боже мій, які в нього чарівні ноги. Нещодавно я була майже у розпачі, кажучи собі, що навіть якщо мені пощастить знайти чоловіка моєї мрії, у нього будуть ноги з випнутим пальцем і мозолями! Я цинічна, але по правді це жахливо: ноги Кассаньяка дивовижні, і я б поклялася, що вони такі ж охайні, як мої.
Nous entrons toujours avec la mandoline mais au lieu du salon mes jambes me portent à la cuisine où je rencontre le valet de chambre et la cuisinière qui me font fuir au salon où je me cache derrière Berthe, puis derrière les rideaux. Au milieu de brochures nouvelles et sérieuses, de journaux, de bêtises Paul se promène en pantalon et jaquette bleue garnis de rouge et bottines en peau de Suède... Mais mon Dieu quel ravissant pied il a. L’autre jour j’étais presque désespérée me disant que si même il m’arrivait de trouver un homme selon mon idée il aurait des pieds avec l’orteil ressortant et des cors ! Je suis cynique mais c’est que vraiment c’est épouvantable Cassagnac a des pieds admirables et je jurerais qu’ils sont aussi nettes que les miens.
Уявіть, яке враження справила на нас його синьо-червона фланель! Я заявляю, що він дуже гарний, потім — що це йому зовсім не личить, а далі ми трохи шумимо, влаштовуємо якісь дрібні плутанини... Угорка могла зʼявитися кожної хвилини. Пополь нервував, і пробувши в цьому чарівному місці пʼять хвилин, ми пішли. Тільки на вулиці Вівʼєнн, 36, Блан ледве висмикнув свою руку з мандоліною, але відліпити нас від карети було неможливо — і аптекар, що бачить мене три рази на день, спостерігав цю сцену.
Vous vous figurez l’effet de sa flanelle bleue et rouge sur nous, je déclare qu’il est très beau puis que cela lui va très mal et puis nous faisons un peu de tapage, des quiproquos sans importance... D’une minute à l’autre la femme hongroise pouvait arriver. Popaul était inquiet et nous sommes parties après cinq minutes de séjour dans ces lieux délicieux. Seulement, au 36 de la rue Vivienne, Blanc parvient bien de sortir son bras qui tenait la mandoline mais impossible de nous désincruster, et le pharmacien qui me voit arriver trois fois par jour qui regardait cette scène.
Нарешті нам вдається відірватися одне від одного, і три грації входять до майстерні з фурором. Робота переривається, приходить Жюліан, я влаштовуюся на високому табуреті — і концерт починається. На мандоліні я можу зіграти все, що завгодно. Потім співаю. Там були кілька учениць, що ввечері не працюють, — прийшли спеціально послухати мене.
Nous parvenons à nous arracher les uns des autres et les trois grâces font à l’atelier une entrée à sensation. Le travail s’interrompt, Julian arrive, je m’installe sur un haut tabouret et le concert commence. Je puis jouer tout ce que l’on veut sur la mandoline. Ensuite je chante. Il y avait là plusieurs élèves qui ne travaillent pas le soir, venues exprès pour m’entendre.
Я розважалася, і зрештою так пристали до Жюліана, щоб він показав ескіз, який зробив з нас, доки я грала, що він вимкнув газ, за ним погнались, він побіг — і все це закінчилося лише о пів на одинадцяту.
Je m’amusais et à la fin on a tellement attaqué Julian pour qu’il montre une esquisse de nous faite pendant que je jouais, qu’il éteint le gaz, on le poursuit, il court et cela ne se termine qu’à dix heures et demie.
Після чого (досить незадоволена собою), коли Берта пішла, я обговорюю сьогоднішній візит, а мами і Діна діляться зі мною думкою, яка мені вже спадала.
Après quoi (assez mécontente de moi) après le départ de Berthe je fais des commentaires sur la visite de ce soir et mes mères et Dina me font part d’une idée que j’ai eue déjà.
Що Блан закоханий у мене. Оскільки я цього зовсім не бажаю, не боюся помилитися. До того ж у моєму становищі це було б природним. Джирофла2 і Ґалула — це Ґалула стає тим, ким мав би стати інший. На жаль!
Que Blanc serait amoureux de moi. Comme je ne le désire nullement je ne crains pas de me tromper. D’ailleurs chez moi ce serait dans l’ordre des choses. Girofla et Galula, c’est Galula qui devient ce que l’autre aurait dû devenir. Hélas !
Окрім сміху і черевиків, якби я виражала свої думки з характерною для мене брутальністю, я б сказала: як я нетерпляче чекаю, коли вийду заміж, щоб стати коханкою пана де Кассаньяка. Жахливо, чи не так? Не так жахливо, як здається. З іншим чоловіком це було б ганебно, огидно і трагічно. Але Кассаньяк такий дотепний, такий веселий, такий чарівний, з ним так невимушено, що це здалося б... розвагою... цілком природною. Завтра, мабуть, мені буде бридко від цих нісенітниць.
A part les rires et les chaussures, si je traduisais mes pensées avec la brutalité qui me caractérise je dirais : qu’il me tarde donc de me marier pour devenir la maîtresse de M. de Cassagnac. Abominable, pas vrai ? Pas tant que cela en a l’air. Avec un autre homme ce serait honteux, sale et tragique. Mais Cassagnac a tant d’esprit et c’est un homme qui est si amusant, si charmant, qui sait mettre tellement à l’aise que cela semblerait... un... amusement... assez naturel. Demain peut-être j’aurai horreur de ces insanités.
Альберті сказала, що за шість тижнів не матиму того, на що чекаю: медалі. Зате запевнила, що вийду заміж у двадцять, як і казав Едмон.
Alberti m’a dit que je n’aurai pas ce que j’attends dans six semaines : la médaille. Elle m’a en revanche assurée que je serai mariée à vingt ans, comme Edmond.
У листопаді мені виповнилося девʼятнадцять. Рахуйте. Фі!.. Дивний підрахунок... Ні, ні, я б так не вчинила (кажу це, бо боюся, що Бог розгнівається на мене).
J’ai eu dix-neuf ans au mois de novembre. Comptez. Fi !... C’est un drôle de calcul... Non, non, je ne le ferais pas (je dis cela parce que j’ai peur que Dieu ne se mette en colère après moi).
Я трохи збентежена цим вторгненням. Він справедливо вирішить, що ініціаторкою була я. Але я згладжую цю... неприємну річ, неприємну тому, що я... маю вигляд... ніби шукаю його, — словом, помʼякшую це тим, що не піду наступної суботи в Оперу.
Je suis un peu gênée par cette invasion. Il croira, avec raison, que j’en suis la promotrice. Mais j’efface cette chose... désagréable, désagréable parce que je... je, j’ai l’air de... de le chercher, bref je l’atténue en n’allant pas samedi prochain à l’Opéra.
І, заспокоєна, іду спати. Зауважу попутно, що Блан — вживаючи вираз «Ле Пеї»3 щодо одного ренегата-імперіаліста — Блан, кажу я, лиже чоботи Кассаньяку. Бачачи, як ми з ним фамільярничаємо, він нервував, ніби велика людина була зі скла і могла розбитися. Гаразд, моя дорога, без дурниць — в суботу без Опери, без запрошень, до майстерні, до майстерні, до майстерні. Не бійтеся нехтувати людьми — не знехтуєте, та й зробили вже досить. Працюйте, дурепо, працюйте.
Et là-dessus rassurée je vais dormir. Tout en vous faisant remarquer que Blanc, pour me servir de l’expression du « Pays » à propos d’un renégat impérialiste; Blanc, dis-je, lèche les bottes de Cassagnac. En nous voyant familières avec lui il était inquiet comme si le grand homme était en verre et risquait d’être brisé. Allons ma chère pas de bêtises, pas d’Opéra samedi, pas d’invitations, à l’atelier, à l’atelier, à l’atelier. Ne craignez pas de négliger les gens, vous ne les négligerez pas et vous avez assez fait. Travaillez, imbécile, travaillez.
Примітки
Tireuse de cartes (фр.) — ворожка, що ворожить на гральних картах або таро. ↩
«Жирофле-Жирофла» (1874) — комічна оперета Шарля Лекока про сестер-близнючок Жирофле і Жирофлу. У щоденнику «Жирофла» — також прізвисько, яке Марі дала Емілю дʼОдіффре (030/1875-03-27: «Girofla ou Terffidua, comme on voudra»; 034/1875-06-15: «Girofla et Giroflé»), а Ґалюла — приятель Одіффре (глосарій GALULA). ↩
Le Pays — бонапартистський щоденник, редактором якого Поль де Кассаньяк був з 1866 р. ↩