Вівторок, 12 лютого 1878. Мене обманули щодо часу, щоб зайняти моє місце, а потім Амелі та ще двоє негідниць запевняли, що нічого мені не говорили і що я сама помилилася.

Вівторок, 12 лютого 1878. Мене обманули щодо часу, щоб зайняти моє місце, а потім Амелі та ще двоє негідниць запевняли, що нічого мені не говорили і що я сама помилилася.
Ця брехня, як і всяка брехня, мене обурила тим більше, що — треба сказати на похвалу роду людського — ті, кого я захищала під час справи зі швейцарками, не вимовили ані слова на мою підтримку.
Кажу це, щоб знали; в іншому разі мені не потрібен захист — я кричу лише тоді, коли маю рацію.
Ще зранку я зовсім не могла працювати, нічого не бачила, а пополудні прийшла Берта і я взяла собі відпустку. Вона шалено закохана у свого провідника, і гадаю, незабаром ми переодягнемося і підемо за ним — дізнатися, чи він зраджує Берту. Нас здалека супроводжував би Пополь... привід покликати його чудовий: я в гарній (?) ролі — подруга кохає, хоче переконатися в слові цього чоловіка, її щастя залежить від цього, я жертвую собою з відданості тощо, і водночас маю нагоду написати Кассаньяку. Але... ця шахрайка Берта здатна дати себе впізнати й розповісти, що вона жертвує собою заради Кассаньяка і мене. Після маски я їй не довіряю і ніколи, ніколи, ніколи, ніколи не пробачу. У всіх справах мені випадає псувати діло — що ж, цього разу маю хоча б задоволення сказати собі, що це не моя провина, і це полегшує.
Близько сьомої я телеграфувала Кассаньяку, щоб прийшов, якщо зможе, сьогодні ввечері до «Італьєн» — нам треба з ним поговорити.