Неділя, 3 лютого 1878 р.

О [Слово зачорнено: двадцять хвилин на шосту] оголошують Попóля. Я в похмурому настрої й заявляю, входячи, що говорити не буду і щоб на мене не розраховували.
Кассаньяк хоче йти й каже, що йому важко обідати з нами сьогодні ввечері.
— Якщо вам важко — не робіть цього, сподіваюся, ви не будете ніяковіти перед нами.
— Ні, звичайно. Мене кличуть на обід до батька, де будуть люди з мого краю.
— Іди, ідіть, на добраніч. Я не буду сьогодні ввечері люб'язна; втім, це буде для вас зміна — жінки кажуть вам стільки чарівних речей.
— Послухайте, моя маленька подруго... мені хочеться обідати тут, але треба піти одягтися — сюртук мені заважає.
— Якщо тільки в цьому річ — можете зняти. Я позичаю вам мою кімнату, мою покоївку й мій пеньюар.
Моя кімната, моя покоївка й мій пеньюар дають початок парі або обіцянці, яку я дала, нічого в ній не розуміючи і яка наразі не має жодного значення.
— Ну то, моя маленька подруго, коли ваша матуся увійде, наполягайте, щоб я залишився, — інакше вийшло б досить кумедно.
— Наполягатиму.
П'єр вивихнув ногу, Тріфон напідпитку, є тільки Шокола. Дідусь, якому щомиті потрібен догляд, був би сам, якби всі наші дами не виходили по десять разів із вітальні; під час цих розмов сам-на-сам ми говорили про п'ятьох жінок. Кассаньяк на моєму боці — і якби не він, становище було б фальшиве, напружене, огидне; та й так воно було, попри його зусилля.
Він цілує мені руку кілька разів — по-дружньому, звичайно.
Gloriae Cupiditas
Книга 78-а
розпочата в неділю 3 лютого 1878 р., закінчена в суботу 16 березня 1878 р. Париж, авеню де л'Альма, 67
Примітка Національної бібліотеки: сторінки 63–68 були вилучені. Дефіцит констатовано 13 квітня 1938 р.
Неділя, 3 лютого 1878 р. — продовження
Мені зовсім байдуже, що він цілує мені руку.
— Коли я затримав вас на мить самою у своїй кімнаті, мені захотілося зробити одну річ...
— Яку?
— Поцілувати вас.
— І навіщо?
— Ні до чого — я це знаю з вами.
— То вам це було б приємно.
— Мені — так. Але моя повага до вас така велика, що я сказав собі: це було б погано, бо я знаю, хто ви є.
— О! Ви добра людина, чудова людина, порядна людина.
— Так, порядна людина.
— Порядна людина... якби ви все ж зробили це.
— Ну то що б ви сказали?
— Правда, нічого було б і казати, але я б так розсердилася... знаєте, я не знаю, як пояснити... це завжди щось лишає... це було б... гидко.
— Гидко!
— Так, гидко.
— Ну то, моя мила маленька подруго, я не боятимуся ні за ваш спокій, ні за ваш мир, поки ідея поцілувати чоловіка видаватиметься вам гидкою.
— Так буде завжди.
— О, ні.
— О! Так, послухайте... може, коли... але коли не любиш —
це ж гидко, правда?
— З цього погляду — так.
— Ось що я і кажу.
Ми обідали разом, жартували й сміялися. Мадам де Фає написала Попóлеві шалено захопленого листа.
— Ну то, мій друже, якщо ви вже надихаєте пристрасті у старих жінок — жалію вас.
[Навскоси: Кассаньяк розповів мамі історію п'яти жінок, не назвавши нікого.]
Я вдягла свого ченця, якого давно вже обіцяла показати, і поки він виголошував своє зізнання [Слова закреслено: яке я слухала] під каптуром, цей великий і благородний молодий чоловік, дедалі більш побожний, супроводжував свої слова поцілунками... в руку, кумедними поцілунками... своїми дитячими губами... я ніколи не зустрічала нічого, крім тонких губ, а Кассаньяк — тобто моя рука була ледь достатньо широкою, ні, це нісенітниця, у нього маленький рот. Так, моя рука, о боже мій, вона така гарна, рука, звичайно.
— Все так?..
— Краще.
— Нічого від неї мене вже не здивує.
Нас було троє: колонель, я і Попóль. Мами сиділи у великій вітальні.
Ах! Не забути сказати, що перед обідом пан д'Андіньє приходив — досить довго навіть — і що він дуже люб'язний, але мені прикро, бо він може подумати, що Кассаньяк залицяється до мене. Він, гадаю, для Діни.
— Хіба не жахливо, що вона розмаскувалася, мій великий друже?
— Це було погано. Але скажіть — треба повторити, треба знайти якийсь спосіб...
— Я знайду — і без пошуків... воно само приходить, раптово.
— Чи не чарівний це був вечір, скажіть, колонель та ви? І це дає мені певні права... знаєте, якщо я закоханий у черевики й панчохи, ви завжди зобов'язані показувати їх мені — це набуте право, і крапка.
— Ви порядна людина.
— Не настільки!
— Так, так, порядна людина.
Приходить Берта — я біжу вдягатися й повертаюся до вітальні, ніби нічого не сталося.
О! Я зробила навіженість! Поки вдягалася, я просунула пальці
крізь дверцята шафи, що виходила в їдальню, і Кассаньяк вкусив мені пальці. Я сказала йому тихесенько паскудо, як тоді, коли він поцілував мені ногу у себе вдома.

Примітки

В оригіналі: «ma chambre, ma femme de chambre et ma robe de chambre» — троїста гра на слові chambre: моя кімната, моя покоївка і мій пеньюар.
Gloriae Cupiditas (лат.) — «Жага слави» — особисте гасло Марі Башкірцефф, яке вона вписувала наприкінці кожного щоденника.
Фр. sale — буквально «брудно», але тут передає дитячу й водночас вісцеральну огиду до тілесного без кохання. Марі шукає слова і знаходить це єдине.
Фр. froc — чернеча ряса; Марі носить її як театральний костюм або пеньюар.
Фр. saligaud — «брудний тип», груба лайка, яка в цьому контексті водночас є інтимною пестливою образою.