П'ятниця, 25 січня 1878 р.

Лягла я близько п'ятої, встала сьогодні вранці за чверть на восьму. Але мені байдуже. Якщо Кассаньяк розсердиться — попрошу пробачення, із боягузтва, бо я не винна... Можливо, і винна. Він ніяковів через мої витівки перед Бойдами й боявся, що подумають, ніби я закоха-
на в нього, і всілякі дурниці. Значить, я справді божевільна?
Та що ж я зробила?
Якби Кассаньяк не прийняв свого урочистого вигляду, я б трималася краще.
Власне кажучи, запевняю вас, що нічого не пам'ятаю, крім чогось неприємного — не скажеш точно чого саме.
І потім... знаєте, Кассаньяк... п'янить — він б'є в голову. Це добре відомо.
О, яка ж я була безумна й абсурдна вчора. І так завжди. Я завжди щось псую.
Та що ж я зробила?
Не знаю, але відчуваю деякий сором.
Великий Кассаньяк тільки й казав: «навіжена, навіжена, я вам кажу — вона такою народилася і такою й помре». Я кинула його шведські сірники на підлогу, кажучи, що це гидота. Його угорська жінка — шведка.
Він ніяковів за мене перед Бойдами.
Коли він садовив нас у карету без капелюха, у вечірньому костюмі й білій краватці, на вулиці вже почали збиратися люди. «Тентамар» тільки й мав би надрукувати якийсь жарт.
Справді, він був бездоганно ввічливий і починав бути люб'язним, коли я з'їхала з розуму, — і під час мого нападу намагався пом'якшити мої дурниці. Знаєте, що Пополь — серйозна людина, яка собою щось являє... зрештою. Тільки оскільки він не сухий, не педант, не буркотун — його вважають божевільним, і накрохмалені ідіоти насміхаються з нього, коли наважуються. Я беру участь у конкурсі й у маскараді в тому самому тижні, а Пополя вітають усі праві просто в Палаті; пан Руер, якого він так ображав цього літа, — навіть він бив у долоні. І того самого дня він відповідає п'ятьом жінкам.
Якби ми не були такими дурними, нам вчора так можна було б повеселитися.
Через цього жалюгідного метиса я вчора була крижана зі своїми кавалерами. Це була помилка — саме так відштовхують людей.
Повертаюся до Пополя, якого вчора образила... треба трохи стежити за собою... принаймні перед жінками. Інакше нічого не вийде, і пройде непоміченим те, як Пополь іде за окропом на кухню, Пополь подає рушник, Пополь допомагає мені залізти на меблі... Бідолаха, певно, думає, що я справді навіжена, — я це знаю, я цього боюся.
Виявляється, що після того як я помила обличчя при Кассаньяку та інших, я сказала йому теж помити своє. Діна мене в цьому запевняє. Знаєте, що кількома рухами він зняв їй мігрень.
Берта каже, що її англійська «рука» не хоче везти її до Опери. Добре — тепер я знаю, що вона іде туди з ним. Я знаю своїх Бойдів.
У Кассаньяка спальня обита червоним тисненим оксамитом, освітлена чотирма лампами, вкрученими в стіни; розп'яття в узголів'ї ліжка, яке я на мить прийняла за портрет.
Стеля являє собою... алегорію. Амур, що покидає кількох гарних жінок і прямує до Орла. Пригадуючи кілька речей, я впевнена, що ми зіпсували кілька ефектів великій людині. Єдине, що мене засмучує, — це те, що ми залишили в нього погане враження.
Цей спосіб дивитися на жінок як на дрібні забавки мене обурює; мені навіть прикро це говорити: якби ніхто не помічав таких людей, Кассаньяк позував би даремно — довелося б удавати, що не помічаєш його манер Бальсамо! Якщо вони в нього є — щось же їх йому дало?...
Не хочу, щоб Кассаньяк став моїм заняттям у поганому сенсі слова, — і він ним не стане, бо якщо він дивиться на жінок, як старий дивиться на дітей, що бавляться... беручи часом участь у цих забавах, і діти завмирають від щастя, — то я дивлюся, а точніше — не дивлюся на чоловіків і жінок інакше, ніж як на масу, необхідну за способом організації світу: необхідну... щоб було перед ким щось собою являти. Я — ніщо.
Як добре у Кассаньяка! Але я ненавиджу його, бо заздрю його пригодам, його успіхам, його дурницям. Хотіла б бути кимось, чоловіком, з манерами, як у Кассаньяка... Одне слово — все те, що чарує в чоловіку, відштовхує в жінці.
Подумайте тільки, якби жінка, відчиняючи шухляду, виймала звідти черепахову підошву черевика і прикладала її до підошви пана, що гостює в неї! Що чоловік має шафу, повну рукавичок, хусток, локонів волосся, жінок — це добре; але якщо жінка показує вам
спогади про чоловіків, яких вона любила — це було б майже огидно, якщо тільки мати найменші ілюзії щодо цієї німфи.
Кассаньяк приміряв підошву до моєї ноги. Але поспішаю додати, що він навіть не дав запідозрити існування хусток, локонів, рукавичок тощо — що я навела як перший-ліпший приклад.
Я образилася, бо він поцілував руку Діні й Берті — тій останній радше передпліччя, ніж кисть, але завжди з цим гідним, батьківським виглядом, що, здається, каже вам: о, мадам, заспокойтеся.

Примітки

«Le Tintamarre» — паризький сатиричний тижневик; друкував плітки й скандали з вищого світу.
Орел (Aigle) — наполеонівський імперський символ; алегорія на стелі означала: Любов поступається Наполеонівській справі.