Четвер, 3 січня 1878 р.

Берта — це мій кошмар! Вона знову змусила мене пообіцяти зайти за нею. Позувала оголена натурниця.
Я знову провела більшу частину часу, даючи їй урок.
Вона неодмінно хоче прийти завтра. Значить, це не надто її вразило — хоча вона вийшла з кімнати, коли увійшов Жюліан і оголена натурниця лежала на підставці.
Вона тільки й говорить, що про посольства та світ, і запрошує мене на вечірки японського посольства. А потім — на бали принца де Гогенлое, посла Німеччини.
— Я з ними не знайома.
— Попросіть свого посла вас представити.
— Дорога Берто, це було б марно: ані мама, ані тітка нікуди не підуть. Дідусь надто хворий, а вони не люблять виходу в світ. Сама думка про ці великі бали чи про нові знайомства жахала б їх; а мама одразу ж сказала б: мій батько такий хворий, і замість того, щоб доглядати за ним, я виходжу — о, ні. У вас, молодих дівчат, інакше: це ваш дідусь, та й потім — ви молоді, ви не можете жертвувати собою.
— Але тоді ви прийдете зі мною та моєю сестрою?
— Навіть не знаю, але думаю, що це могло б вийти.