Четвер, 27 грудня 1877 р.

Валіцький дуже хворий; він завжди страждав на серцевий недуг, а тепер це дійшло до вельми небезпечного стану, до того ж ускладнившись іще якоюсь хворобою дихальних органів.
Бідолаха, бідна людина. Це була б жахлива втрата. Він задихається; я не могла пробути й п'яти хвилин у його кімнаті — так страшно бачити, як йому бракує повітря і як кожен подих дається з нечуваними муками.
Ну що ж — що тут вдієш.
Швейцарки ходять зі мною на урок анатомії — це мої Сапоженікови; тільки Сапоженікови були для марних розваг, а ці — для розваг корисних, чарівних і піднесених тощо, тощо.
До речі про Сапоженікових: Ольга виходить заміж за одного з Мейсснерів, брата того, якого я знала в Ніцці. Дурень, чи майже дурень, і до того ж геть некрасивий.
Ми всі подумали одне й те саме, дізнавшись про цей шлюб. І ви теж подумали, перш ніж я скажу. Треба лише пригадати наші розмови, бібі та... всілякі справи. Якби це справдилося, була б здійснена одна з найзаповітніших мрій. Якби і мої могли здійснитися...
Ця мила крихта і добрий Еміль, чудовий Жирофля.
Весілля відбудеться в січні, отже молодята невдовзі будуть у Ніцці. Повірите — я радію за Ольгу; цей театральний переворот, якого так давно бажали, вже два роки, нарешті станеться. Це ніби одна з моїх фантазій ось-ось здійсниться. Шкодую, що не можу бути в Ніцці. Я б вела цю справу... втім, вони, мабуть, обійдуться і без мене. О! це було б так цікаво, так кумедно й не надто аморально; цей Мейсснер нічого іншого й не заслуговує і, мабуть, здатний все знати й мовчати. Чи знаєте, як рідко буває, щоб така мрія здійснювалась від початку до кінця?!
У неї ніколи не було нічого, крім одного справжнього кохання; решта дурниць минула, і вона непохитна. Вона дуже щаслива, що знайшла свій ідеал. Я теж чекаю свого тріумфу, але, на жаль, не перед ним, а перед ними, перед ними — жінками і чоловіками. Цей Мейсснер легко стане бароном де Мейсснером у Ніцці, і гадаю, у нього є тисяч п'ятдесят [sic] ренти.