П'ятниця, 23 листопада 1877

О пів на дванадцяту в дідуся паралізувало руку і ногу, так що, повернувшись до сніданку, я знайшла всіх у сльозах: Валіцький заявив, що все може скінчитися сьогодні ввечері. Я жодної миті не повірила — мені цього не провістили і я нічого не снила.
Ця каналія Брезло написала композицію — понеділковий ранок, або «вибір моделі». Уся майстерня тут, моделі на столі, Жюліан поруч зі мною й Амелі і т. ін. Зроблено правильно: перспектива гарна, пропорції, схожість — все.
Хто вміє робити таке — буде великим художником.
Ви здогадуєтеся? Я заздрю. Це добре, бо підштовхне мене. Але ж я малюю вже шість тижнів!
Брезло завжди буде попереду, бо почала раніше, — ні, за два-три місяці я малюватиму, як вона, тобто дуже добре. Я, до речі, рада знайти гідну суперницю; з іншими я б задрімала.
Ах! Жахливо хотіти малювати як майстер після шести тижнів занять.
Дідусь хворий, і Діна на своєму посту — варта, відданість, догляд. Їй двадцять два чи двадцять три, думаю, — і вона стала набагато гарніша, і така добра! Якщо небо не пошле їй трохи щастя… Чорт забирай! Я б наговорила зухвалостей самому Богові.