Четвер, 22 листопада 1877

Маленький Зурло відвів нас до неаполітанського художника… Тофано, що живе в тому самому будинку, що й ми. Поки ми були там, прийшов ще один художник, такий самий неаполітанець, — Вієнеллі, учень Жюліана. Дивовижно, що Жюліан говорив їм про мене… Я ще така слабка, нічого не вмію… так, але я обіцяю.
Думаю, я їх приголомшила — щоб не вжити іншого, більш лестивого для мене слова. Ми говорили про все: про Неаполь, його виставку, і тисячу речей, що з цього виходили й не виходили.
Маленький Зурло пішов о пів на дванадцяту.
Увечері я все ж таки пішла до майстерні — там був Робер-Флері. Я втомлена і справді занадто добра, що пишу вам сьогодні. Бо мені ще читати сторінку Євангелія і читати молитву — що я роблю щовечора з незмінною регулярністю. У цьому і в деталях свого укладання й вставання я регулярна, як швейцарський годинник, — о якій би годині не лягала.