Субота, 17 листопада 1877

Те, чим лишився незадоволений пан Робер-Флері, — брак подібності. Але оскільки я добре схоплюю подібність і набутих якостей не втрачають, — мене це не хвилює. Хоча правда — не дуже схоже!.. Цього разу. Виправлюся.
Конкурс оцінили. Вісімнадцять учасниць — я тринадцята. Отже, п'ятеро після мене. Не так уже й погано. Перша — Полячка. Несправедливо. Мені дали компліменти за академії.
Я купила екорше, анатомічні атласи, скелети, і всю ніч мені снилось, що мені приносять трупи для розтину.
Що вдієш — я отупіла для письма; мої руки вміють тепер лише малювати й перебирати струни арфи.
Але все ж… абсурдно, що Брезло малює краще за мене.
Мій ескіз був найбільш завершеним.
— Все це за годину! — вигукнув пан Робер-Флері. — Вона мусить бути несамовита!
І ще мушу вам сказати: Жюліан та інші говорили в чоловічій майстерні, що в мене немає ні руки, ні манери, ні задатків жінки, і що дуже б хотілося знати, від кого в мені це в сім'ї — стільки таланту й сили, навіть брутальності в малюнку і мужності в праці. Проте ж абсурдно, що я досі не вмію робити композиції!
Я не вмію правильно розставляти постаті — спробувала намалювати сцену в майстерні. Так от — не тримається, схоже ні на що. Правда, я роблю це суто по пам'яті, із фантазії, і ніколи не звертала уваги, як рухаються мої персонажі… Ні… це жахливо! Геній на кшталт мене мав би робити це не дивлячись і не знаючи…