Субота, 10 листопада 1877

Пан Робер-Флері був не в гуморі, втомлений — ледве виправив половину наших малюнків. Ніхто не дістав похвали, і я теж ні. Мені трохи дивно: Жюліан уважав мою роботу вдалою. Так, але сама я була нею незадоволена. Я засмучена.
Потім ми робили ескізи; один із них, трохи карикатурний, мав успіх — Жюліан попросив мене його підписати й поклав до свого альбому.
Якщо я й далі працюватиму так, як цього тижня, — нічого доброго не вийде.
Як же неприємне вражає дужче за приємне!
Вже місяць я чую лише заохочення, за одним винятком два тижні тому; а сьогодні вранці мене сварять — і я памʼятаю тільки цей ранок. Так не лише зі мною і не лише в цьому; це завжди і всюди так. Тисяча аплодує — один-єдиний «тсс!» або свист, і чути його більше, ніж тисячу.
Академії вечірні й денні — не виправлені. Ах, але ж я маю виправдання! Ви памʼятаєте, що моделі мені не подобались і що ми почали лише у вівторок — у понеділок був безлад через моделей, — а головне те, що мене посадили навпроти чоловіка, зовсім близько й знизу. Найважча поза. Байдуже — це поганий знак, Біжу, коли шукаєш собі виправдань.
Сьогодні по обіді я скористалась нагодою залагодити купу справ у місті — краще втратити саме цей день, ніж якийсь інший посеред тижня.
Хвалькувата, марнославна… й дурна!
Блан, Берта і Пополь на обіді. Немає нічого неприємнішого за очікування, коли не знаєш, чи прийдуть.
Цей нестерпний Поль де Кассаньяк! Я була рада, що він прийшов, бо він ні з ким не церемониться і ніщо на світі не змусить його йти туди, де йому не цікаво. Поки чекала на нього, я хвилювалась — питала себе, що я від нього хочу і що скажу.
Хвилювання миттєво розвіялося. З цим чоловіком мені одразу стало легко, і з першої ж миті до кінця я щиро й досхочу розважалася — мабуть, тому що й сама розважала.
Жодної миті незручності, і я досить задоволена собою — що буває рідко і що особливо… цінно. Раз уже це встановлено — рушаймо весело.
Не знаю, як вам сказати, що я була дотепна — і то надто тією дотепністю, яка, думаю, полягає в тому, щоб говорити найнезвичайніші речі якнайпростіше.
— Вам багато чим дорікатимуть, — сказав мені Кассаньяк, — але ніколи тим, що ви дурна.
О, мій любий, і вам теж ні, запевняю вас: якби мені треба було вигадати чарівного, веселого й дотепного чоловіка, я не вигадала б нічого більш оригінального та кращого за вас. Я цього йому не сказала, але те, що я говорила йому ввесь вечір, було саме в такому тоні — не як похвала, а як манера говорити.
За обідом я корчила гримаси, щоб не показувати рук; брат годував мене зі своєї руки, а потім дав мені надіти свої білі рукавички, а потім і носовичок, — він би й решту теж дав, такими темпами. Мені подобається в ньому вишукана шанобливість і точна міра слів у розмові з вами.
У нас було дві-три розмови віч-на-віч — побачення за арфою: як прозоро!
Ми перебрали минуле й уклали своєрідний пакт… чистої й святої дружби, чесне слово, — але він дивовижно тактовно поводився зі мною, заявивши, що він господар своїх почуттів, що я збентежила його лише раз — уперше, що дорога кохання зі мною надто небезпечна, невідомо куди вона веде, бо в мене є досконалості не лише жінки, що чарує, а й тієї, що бентежить. Але що в мені є підкладка чоловічої натури і що моя дружба — найдорогоцінніший із дарів; ми поклялися бути братом і сестрою. Чудово.
— Послухайте ще, пане, — кажу я через мить, — у мене відразу виникла думка, можливо, дивна. Навіщо ви щойно розповіли мені все це? Чи не… зачекайте, все можливо, — чи не думали ви, що я хочу обрати… інший шлях? — Я сміялась.
Він, зрозуміло, вдає обурення, а я:
— Але чому б і ні? Таке могло трапитись, є стільки навіжених — хіба я скидалася на таку?
Він удає дедалі більше обурення й сварить мене по-своєму — добродушно.
Я не боюся, що він сміятиметься з мене, бо я сама сказала йому про це, додавши все, що думаю про його ефекти і т. ін., і сказавши, що я перша смієюся з себе.
Дружба, запропонована просто так, могла б якоюсь мірою образити, але вона була так добре загорнута, так переплетена, так розчинена, що й сама здавалася лише оболонкою. Одне з двох: або це щиро, або це прийом із його репертуару, щоб набити собі ціну, змусити себе бажати, перебільшити свою вагу й постати завоюванням, перед яким вдячність кидає вас на обидва коліна. Радше перше. Мене чарує те, що все ясно і більше не буде жодної напруги.
Щоб посвятити вас у те, як ми поводимося з Пополем, розповім вам, що, опинившись утрьох у вітальні — Берта, він і я, — ми заговорили про ноги, що ми з Бертою зняли черевики, що вона всунула свою ногу в мої, а я свою — в її, і що потім я розповіла йому, як цього вечора всілася на канапі, щоб мої ноги справили якнайбільше враження, коли він увійде, — ніби ненароком.
Мені конче треба поговорити з ним про Олександра, але він каже мені, що в мене були лише примхи голови, бо прихильності серця не минають.
Мені здається, ми ставимося одне до одного досить серйозно... боюся це казати — з мене ще, чого доброго, посміються. Ах, та ну! Дурні, фальшиві Діогени, яке мені до них діло! Правду кажучи, щиру правду, я ніяк не можу повірити в серйозність тих дружб і тих почуттів — любовних чи інших, — про які пишуть у книжках.
навскоси
Того вечора він сказав мені, що я покохаю тільки чоловіка, розумнішого за мене, і що такого я знайду нелегко. А ще — що покохаю його не одразу: я звикну до нього й зрозумію всю глибину свого почуття лише під час розлуки, відʼїзду, і що це (станеться) за рік чи два — стільки знадобиться, щоб мене підкорити. Можливо, він говорив про себе. Серпень 1878
Блан, який царює тут сам-один, служить Кассаньякові за Ґалулу, тож я досить добре розумію — і вигляд капітана фрегата мені це майже підтверджує, — що згаданий капітан неабияк хоче лишатися сам-один там, де йому подобається.
Якби ви могли уявити, з якою дотепністю ця клята-велика людина кепкувала зі свого Гефестіона, ви сміялися б, як сміялися ми, — як горбані, адже кажуть, що горбані сміються з особливим запалом.
Я ж була весела, кумедна, мов дитина, — це до біса зручно, та й, зрештою, мені здається, що дитинство — мій природний стан, коли я не в драмі. Мій брат запевняє, що в мені є щось від дитини, від молодої жінки, від діви і від чоловіка.
Незвичайна суміш...
О так, мій імператоре.
Увечері пані Йорк приїхала по Берту.
Я хотіла відвертої розмови з Кассаньяком, і вона вийшла в сто разів краще, ніж я уявляла.
Яка шкода — а може, й добре, — що в ньому є щось кумедне, смішне. Коли він кидає погляд, розрахований на ефект, і не зводить із вас очей з усім мислимим магнетизмом, ефект дивним чином псують повіка, що опускається нижче за другу, і весь його вигляд, у якому є щось від ньюфаундленда.

Примітки

Прим. ред.: Щоденник ніде не описує пізнішу Маріїну Карикатуру на Родольфа Жюліана (олія на дошці, 85,5 × 38 см, бл. 1878) — зображення її вчителя на повний зріст; вона перебуває у приватній збірці й 24 квітня 2025 року була продана на паризькому аукціоні Друо. ↩
Академії (académies) — малюнки оголеної натури; обовʼязкова вправа в мистецьких студіях. ↩
Біжу (Bijou, «коштовність», «скарб») — пестливе звертання; тут Марі жартома дорікає самій собі. Навесні 1877 р. в Неаполі цим прізвиськом вона називала графа Лардереля. ↩